11.04.2019 Україна Розмір шрифту: [+] [-]

Історик Ярослав Грицак: на виборців Зеленського чекає розчарування (огляд преси)

Історик Ярослав Грицак: на виборців Зеленського чекає розчарування (огляд преси)

ля того щоб зрозуміти, що діється в країні і чому молодь голосує за Зеленського, варто повернутися до розмови про цінності, переконує в тижневику «Новое время» історик Ярослав Грицак. Вони хочуть змін і їхні бажання завищені, а тому нереальні. Ось чому марно переконувати електорат Зеленського в тому, що при Порошенкові будуються дороги, введений безвіз, проводяться реформи освіти і медицини. Виборці Зеленського це знають. Але вони хочуть більшого. Починають з великих ілюзій, а приходять до великих розчарувань. Історик наголошує, що покоління – не біологічне явище, а соціальне. Вони стають тими, хто вони є, внаслідок соціалізації. Покоління – це прісне несмачне тісто, яке заправляють і солять лідери. Саме завдяки їм молоді люди перетворюються з покоління у собі в покоління для себе. Однак – хто ці лідери? Хто найбільш впізнаваний і кому довіряє молодь? В українському випадку на цю роль примірялися і Святослав Вакарчук, і Володимир Зеленський. Але оскільки Вакарчук відійшов, нішу заповнив Зеленський. Його ефект можна сформулювати ще інакше: на безриб'ї і рак риба. Або: легко бути зіркою, коли місяць не світить. Автор переконаний, що ціннісно Україна рухається у правильному напрямку, але це рух поки нікому капіталізувати. Кожне нове покоління має право допустити свою частину помилок. Зрештою, як інакше порозумнішати, а то й набити собі синців або не обпектися? Біда лише в тому, що за ці помилки доведеться заплатити всім, і ціна висока. Стаття називається «Обережно: рибораки!»

Маленький кумедний чоловічок із телевізора під ніком Зе насправді навіть не уявляє, у що вв’язався, наголошує автор статті в «Українському тижні» Роман Малко. Від бездумного вчинку Зеленського постраждає, очевидно, не лише він, а й усі громадяни, разом із тими, хто за нього голосував чи ще проголосує. Переможців у цій історії не буде, попереджає дописувач. Але якщо українцям загалом не звикати до катаклізмів, вони із задоволенням в них вляпуються, а потім героїчно долають, то в президента-коміка шансів виплисти з тієї субстанції, в яку його штовхають, майже немає. Єдиний спосіб урятувати ні в чому не винну людину (а заодно й країну) – це просто допомогти їй не стати президентом. Бодай із відчуття жалю. Річ у тому, що Зеленський як кандидат абсолютно віртуальна особа, стверджує автор статті. Звичайна голограма, яка усміхається й іноді щось говорить. Його можна було б навіть намалювати з нуля, провівши попередньо дослідження, який саме тип президента найбажаніший для населення України. Але ці додаткові витрати зайві. Є готовий персонаж, якого знає вся країна і який цілком може зіграти визначену роль. Про те, хто стоїть за картинкою, допомагає персонажу рухатися, пише йому тексти, думає за нього і, головне, які прагне зберегти інтереси, йдеться в статті «Камікад-Зе». Зокрема, дописувач не сумнівається, що за Зеленським видніються вуха Ігоря Коломойського.

У Петра Порошенка залишилося менш ніж два тижні для того, щоб переконати електорат: він – більш вдала кандидатура на пост глави держави, ніж тріумфатор першого туру шоумен Володимир Зеленський. Чи зможе глава держави закрити за цей час всі дірки, що утворилися за п'ять років його президентства, чи вдасться йому в другому турі переломити хід боротьби за президентське крісло? Відповіді шукав тижневик «Новое время». Зокрема, на думку експерта видання соціолога Ірини Бекешкіної, все залежить від того, хто з кандидатів – Порошенко чи Зеленський – зможе точніше зіграти на антипатіях електорату. Адже якщо в першому турі більшість виборців голосує за тих, хто їм симпатичний, то в другому – проти того, кому вони не довіряють, тим самим віддаючи голоси його опонентові. А ось політолог Євген Магда попереджає: в майбутньому великою проблемою може стати те, що жоден з претендентів, що залишилися не отримає переважної підтримки. А це загрожує потенційним протистоянням нового глави держави і непідконтрольного йому парламенту.

Якби зараз Росією прокотилося цунамі, росіяни цього б не помітили. Адже вибори в Україні закрили собою всі дірки російської політики. Підвищення цін на ЖКГ, закон про відповідальність за неповагу до влади, закриття шкіл і лікарень, двадцять п’ятий термін Путіна – усе це повисло маленькими рюшами на головній російській проблемі: хто стане президентом України? Федеральні телеканали, облишивши всі справи, взялися наввипередки рубати правду-матку про вибори. «Мало хто вірить, що підрахунок голосів буде чесним, адже сама виборча кампанія стала найбруднішою в історії України, а порушення ще до голосування були такі грубі, що незрозуміло, як можна визнати результати таких виборів», – ридає в ефірі телеканалу «Россия-1» Дмитро Кисельов. Утім, автор статті в «Українському тижні» москвичка Катерина Барабаш його заспокоює і нагадує, що в Держдумі вже лежить проект рішення про невизнання українських виборів. Тож Кисильов може трохи розслабитися. Але як тут розслабишся, якщо в сусідів «беззаконня»? Докладніше про стурбованість в Кремлі виборами в Україні йдеться в статті «Російський геморой».

Те, що відбувається на цих виборах, може мати сумні наслідки для кожного українця, наголошує дописувач «Дзеркала тижня» Володимир Дубровський. Зараз байдужих лишилося мало, зате фанатичні шанувальники (і такі ж фанатичні ненависники) провідних кандидатів замкнулися у своїх «танках», з яких перспективу видно тільки у вузьку оглядову щілину, причому в кожного з них – повернену у свій бік. І ця вузькість украй небезпечна, оскільки зі свого «танка» можна прогледіти катастрофічні сценарії, а вони, на думку автора, актуальні як ніколи, причому незалежно від того, котрий кандидат переможе. Те, що головний ворог України сидить у Кремлі, – незаперечний факт. Він незмірно сильніший військовою потугою, але, на щастя, пов'язаний низкою обмежень, завдяки яким Україні поки що вдається стримувати агресію. По-перше, це реакція зовнішнього світу, особливо Заходу. По-друге, це небажання дражнити власних підданих «вантажем 200». Дописувач наголошує, що Україна може вийти з нинішньої кризи із більш сильними інститутами, а може й програти все. Щоб реалізувався оптимістичний сценарій, прибічники капітуляції, як і прибічники консервації «системи» в «фортеці» мають усвідомити простий факт: історія рухається своїм звичаєм і безжально змітає всіх, хто стає на її шляху або, тим більше, намагається повернути її назад. Виграють ті, хто заздалегідь готується до неминучих змін і сприяє їм. Докладніше йдеться в статті «Для тих, хто «в танку»-2: між Сціллою і Харібдою».


Джерело: Радіо Свобода

Социальные комментарии Cackle