25.08.2020 Україна Розмір шрифту: [+] [-]

Синдром Голобородька

Синдром Голобородька

Інформаційний простір (найперше – інтернет) перенаповнений відгуками на те, як у Києві відбувалося відзначення 29-ї річниці незалежності нашої держави. Годі було сподіватися, що «зелений ґарант» і його команда здивує чимось добрим і змістовним. І багато хто у своїх коментарях навіть зауважили наступне: у минулому році на подібному видовищі було дно, а цьогоріч навіть вдалося дно пробити. Вінець «креативу» організаторів масовки – жовто-сині підмостини, якими, підстрибуючи на сходах, крокував ґарант, щоб виголосити свою «приголомшливу» промову.

Я не зовсім погоджуюся з тими, хто стверджує, що цього року вдалося отой увесь офіціоз відтіснити на Софійський майдан і зарезервувати Хрещатик для учасників маршу захисників Вітчизни. Констатуючи цей факт, ми оцю локацію, духовний простір між Михайлівським та Софійським Соборами, опускаємо до марґінального рівня. Але тут творилася і твориться історія… І про це нагадує Стіна пам’яті, цього не дозволяє забути могила Патріарха Володимира Романюка…

Аж раптом – новітні «герої» в іпостасі попсових виконавців на кшталт Потапа, Вєрки Сердючки, Білик та їм подібних. По дорозі прихопили нафарбованого Зіброва. Запропоновано вінегрет пісень, у чому годі знайти якийсь гармонійний зв’язок. Одна за одною постають напівоголені дівки на тлі позолочених куполів. То вони екзотичними балахонами підмітають майданну бруківку, то зависають над площею у якомусь напівказковому кошику… Очевидна якась режисура із майже обов’язковим виставлянням анатомічних принад.

зее2.jpg

зе2.jpg

Ґарант старався говорити дуже переконливо і впевнено. Цього не забереш – вивчив слова, «увійшов в роль». Але чи вірив він у зміст кимось для нього написаного? Вінець промови – обвинувачення тих, що заважають йому. Буквально було озвучено заклик «не плутатися під ногами України, яка рухається вперед». Ще якихось півтора року тому цей «патріот» приписував місце Україні «на панелі», насміхався з колегами по 95-му кварталу над елементами української культури і побуту, кпинив з томосу, а тепер гугнявить про розбудову держави…

Прикро навіть не від того, що таке стається, а прикро через те, що такі витівки багатьом подобаються і сприймаються як щось особливе і дуже цінне…

зе4.jpg

З гіркотою сприймаю той факт, що в унісон з пост-регіоналівськими «скоморохами» і тими, що заявили про себе в «епоху» Зеленського, заспівали Матвієнко, Джамала, Руслана… На цьому пристосовницькому тлі слід належно оцінити вчинок Олександра Положинського, який цього дня у відеозверненні заявив про відмову від якоїсь там нагороди, призначеної самим Зеленським. І як тут не пригадати слова Ліни Костенко про її негативне ставлення до «політичної біжутерії».

Аби не залишити поза увагою учасників чисельного походу на Хрещатику, Володимир з Кривого Рогу, згадав учасників маршу захисників України одним-єдиним реченням. І на тому спасибі. Бо ж не його це партія, не його стиль життя. Несмак, примітивний пафос, задекларована двомовність і бравада обіцянок й закликів, що зависали у повітрі… Старання «ґаранта» оцінили не лише його палкі прихильники, але й ті, хто добре знається на режисурі і вміє називати речі своїми іменами. Ось думка Олега Сєнцова: «Шльопали ушльопки по Софіївській площі. Те, що там відбулось, дуже гарно висвітлює, що насправді відбувається в голові президента, його оточення та їх прихильників. Попсовий шабаш з російським присмаком, обіцянки провести парад Перемоги над ворогом, за відсутності розуміння як це може статися, навіть якщо режим тиші протримається сотні років. Як же добре, що поруч з цим фальшивим світом існує справжній, де люди, які знають ціну слів та дій, йдуть спокійними колонами в камуфльованому одязі, а люди на вулицях кажуть їм: «Дякуємо!»


Отець Михайло Бучинський, парох церкви Різдва Пресвятої Богородиці у м. Стебнику


Фото з відкритих джерел

Социальные комментарии Cackle