14.08.2020 Трускавець Розмір шрифту: [+] [-]

Руслан Козир: Я людина діла, а не обіцянок

Руслан Козир: Я людина діла, а не обіцянок

Знайомити громаду Трускавця з Русланом Козиром непотрібно. Тут всі знають, що це саме  та людина, яка перевела житловий фонд міста на індивідуальне опалення, налагодила регулярне водопостачання, запустила перший комунальний автобус та потяг Інтерсіті до Трускавця, побудувала комунальний сувенірний ринок, запроектувала пішохідну зону в центрі Трускавця і відремонтувала вулицю Шевченка, запровадила інвесторів для побудови дельфінарію «Оскар» та здійснила низку інших добрих новаторських справ, які не минули безслідно. В Україні Козир ввійшов в десятку кращих мерів, а Парламентська Асамблея Ради Європи в Страсбурзі вручила йому Диплом Ради Європи.

Чим сьогодні живе Руслан Козир, чим займається, що планує, чи готується до нових виборів, - про це наше інтерв’ю.


- Час карантину, епідемії коронавірусу – не кращий час для бізнесу. Як долаєте труднощі?

- Як всі. Не до успіхів. Але іншого виходу, як виконувати карантинні обмеження – немає. Найцінніше не бізнес і прибутки – найцінніше людське здоров’я і людське життя. На це ми маємо зважати завжди, а не тільки під час пандемій, війни чи інших стихійних лих.

На жаль, сьогодні наш курорт переживає дуже складний час, коли в один момент все зупинилося. Але будемо відвертими, туристів за останні 5 років ставало все менше. Питання – як це має відновитися? Маємо добре поміркувати над тим, що мусимо зробити, аби повернути відпочивальника, аби знову повернути собі український ринок і розширити закордонний. Це завдання номер один і для бізнесу, і для влади, і для нашої громади.

- Чи готуєтесь до виборів? Чимало трускавчан вважають, що ви маєте повне право претендувати на повторення мандату довіри від них.

- На все свій час. Минуло 5 років, як я не є міським головою. Час достатній, аби люди змогли все зважити, порівняти і зробити висновки: хто, що і за яких умов зробив, хто працював для людей, а хто використовував їхню довіру для власних потреб. Я часто зустрічаю у місті людей, які питають мене, чи позмагаюся я за мерське крісло знову, кажуть, що хотіли би бачити мене мером. Це дуже цінно, гадаю, я не маю права їх розчаровувати. Але треба розуміти, що це не просто змагання. На кону - доля міста і сіл. Треба мати план, стратегію виходу Трускавця з кризи та розвитку регіону, яка буде базуватися на цифрах і буде реалізованою. Я людина діла, а не обіцянок. Тому ми з командою зараз працюємо над цим і невдовзі я повідомлю про своє рішення.

- Це станеться на День незалежності України? Політики люблять використовувати свята для власного піару.

- Шаную і святкуватиму День незалежності України. Та щодо моєї участі у виборах – то це дуже важливий крок, не всі в моїй родині його підтримують, зважаючи на те, скільки ця робота забирає часу і здоров’я мого та  моїх близьких.  Я все ж не типовий кабінетний політик, я підприємець, господарник, я людина, яка знає, як працювати руками. Маю ще над чим порозмислити. Я не авантюрист аби йти на вибори і не знати, що робити після перемоги на них. Свій вибір я зроблю свідомо, ґрунтовно і осмислено. За кожну обіцянку і кожне слово треба буде нести відповідальність. 

Коли я йшов на вибори мера Трускавця в 2010 році, запропонував п’ять амбітних базових пакетів передвиборчої програми: «Трускавець - зелене місто, чисте місто, зручне місто, перспективне місто, курортне місто». Мої опоненти надривали животи від сміху, називали мене мрійником і популістом, адже Трускавець тоді був банкрутом, все майно міста було в заставі…

Свою програму я виконав, і це попри те, що не мав більшості в міській раді, що значні ресурси йшли тоді на війну. Своєму наступнику я залишив місто з плюсовим бюджетом, а не місто-банкрут, яким я його отримав від свого попередника. 

Останні п’ять років я живу й працюю в Трускавці, вітаюсь з людьми і вони вітаються зі мною, підтримують мене.  Хотів би, щоб така атмосфера зберігалась між нами через наступних чотири роки і завжди. А отже, якщо люди і висловлять мені довіру, то підвести їх не маю права, мушу реалізовувати  план оголошених дій. 

Хочу нагадати, що вибори будуть не на посаду мера Трускавця, а на посаду голови об’єднаної територіальної громади Трускавця. Це дуже різні речі. Це набагато відповідальніше, адже дбати прийдеться за кожну людину новосформованої нашої громади без різниці чи вона з Доброгостова, чи з Орова, чи з Трускавця, чи з іншого населеного пункту…

Отже, перш ніж прийняти таке важливе рішення, як погодитися йти на вибори на посаду голови ОТГ, я маю над чим порозмислити, є що зважити, є про що порадитись з людьми. Повірте, що я над цим працюю.

- Рішення йти на вибори прийняли кілька впливових трускавецьких особистостей. Вас не турбує, що вони вже агітують за себе в інтернеті, вивішують білборди, набирають бали, а вам потім прийдеться їх наздоганяти?

IMG_9141.jpg

- Вибори – це не змагання бігунів, це швидше базар, на якому кожен громадянин має право вибрати для нас усіх перспективу подальшого життя. Якщо цей вибір буде відповідальний, то 25 жовтня громада обере мера, за якого їй не буде соромно, з яким приємно буде привітатися чи на вулиці, чи в церкві.

 - І як не помилитися?

- Цього нас вчить Біблія: ви пізнаєте їх за плодами їхніми.

- Але ж людям не цікаві плоди – людям цікаві обіцянки. Один обіцяє запровадити до Трускавця тисячі китайців, інший канатну дорогу з Трускавця на орівський Цюхів Діл, ще інший відбудувати Дептак. Що пообіцяєте ви?

- Що обіцяю завжди - важку щоденну працю, правду, якою би вона не була гіркою, і справедливість для всіх. Обіцяю боротися за своє рідне місто, об’єднану громаду і завжди чути і рахуватися з думкою людей. 

- Від чого ніколи і нізащо не відмовитесь?

- Від родини, віри і Батьківщини. Це нам дано від Бога, а все решта похідне і наживне.

- Ви зайнята сучасна людина, невже вам вистачає часу ходити до церкви?

- Для цього часу багато непотрібно. Не знаю як хто, але я в церкві отримую натхнення, піднесення. І за часом на Літургію не жалію ніколи. Цей час пролітає швидко і зі смислом. Насправді ми набагато більше часу тратимо на звичні вже речі, без яких можна було б і обійтись – на рибалку, перегляд телевізора,  балачки тощо.

- Чим у цьому житті гордитеся?

- Що працюю серед людей, а люди працюють зі мною, що маю хорошу родину, що маю змогу допомогти людям, що маю з ким порадитись, кому довіритись. І ще, що не маю гордині, яка з’їдає людину. Моя гордість мене підносить, дарує мені радість і спонукає до праці.

- Що ви відчуваєте, коли чуєте слово «Трускавець»?

- Гордість і теплоту. Це моя батьківщина, це моє дитинство, моя юність, це все моє життя. Можливо це дивно, але найперша моя асоціація зі словом Трускавець це не «Нафтуся» і не бювет - це мій покійний батько. Можливо тому, що батько змалку водив мене Трускавцем, показував і розказував про місто, брав мене на свою роботу, в гості до своїх товаришів, скрізь… Саме батько допоміг мені вибрати фах. Він все казав: «Будівельник завжди собі на кусок хліба заробить і ти завжди будеш потрібен людям. А станеш правником (зі школі я хотів піти вчитися на юриста), то невідомо де ти будеш працювати і на кого, і не відомо, що про тебе люди ще говоритимуть…»

Я дослухався батька і став інженером-будівельником. Тепер Трускавець асоціюється з ним, він тут залишив потужний слід, звів чимало добротних об’єктів, серед яких і санаторій «Карпати» - батько разом з групою інших зодчих за  будівництво цього санаторію також був удостоєний Державної премії України з архітектури…

- Чи є в Трускавці улюблені для вас місця? 

- Де би я тут не був – мені все дороге. Може це пафосно звучить, але це правда. Бо всі місця по’вязані з моїм дитинством, моєю юністю. Як я ще був школярем, то дуже любив Трускавцем подорожувати. Була навіть така історія, це вже мені мама розповідала, що я в три роки якимось чином добрався до старої автостанції, що була нижче церкви Покрови, сів в автобус і поїхав. І невідомо куди би то я доїхав, якби в автобусі не їхала мамина знайома з Сільця, і в Сільці мене з того автобуса зняла… Це такий був початок моїх подорожей. Видно, що батьки тоді мене не покарали і не відбили охоту подорожувати на подалі. Пам’ятаю, приходив зі школи, брав з собою банку консерви, кусок хліба і гуляв собі містом. Улюбленим місцем тоді був магазин «Спорттовари», я завжди туди заходив і мріяв собі купити хороші кеди і складний ножик… Я сходив всі околиці міста, тут немає такого провулку, якого я би не знав. Так само, як немає каналізаційного люка, в який би я не заліз уже будучи мером. Це між іншим теж цікаві і повчальні екскурсії. Правда, після них дружина завжди мене питала, де я працюю, бо мусила прати всі речі. Будь-яке місце в Трускавці мені знайоме, дороге і знакове.

- Сьогодні в наш лексикон ввійшло поняття Трускавецької територіальної громади. Що воно значить для вас, які емоції та роздуми викликає?

- Значить, що час рухається вперед і ми таки на тридцятому році Незалежності України реформуємо пострадянський територіальний устрій під європейські стандарти. Це добре. Тепер ми, - мешканці Орова і Зимівок, Уличного, Доброгостова і Бистрого, Станилі, Модрич і Трускавця, - є однією територіальною громадою і будемо обирати для нас усіх одну владу. Це дасть шанс селам підрости до рівня міст, відремонтувати те, що роками не ремонтувалося та розвинути те, що не розвивалося. 

Проте нас чекають непрості об’єднавчі процеси і їх необхідно вибудовувати дуже делікатно на користь і села, і міста. Від такого об’єднання, нехай не зразу, але мають виграти всі і всі це відчути уже в наступні чотири роки спільних співжиття і праці. Але це тільки при умові, що голова і депутати, яких громада обере, будуть професіоналами і порядними людьми. Наголошую на цьому, бо нас чекає чимало ризиків. Один з них, що старосту села не обирає громада села, а пропонує новообраний голова територіальної громади. Ще одне нововведення не на користь села – депутатський корпус формуватиметься з переможних партійних списків кандидатів. А в тих списках мешканців села може і не бути. І от скажіть, коли війт у село призначений, коли в раді немає представника села – хто тоді буде відстоювати його інтереси? Має бути голова, який буде орієнтований до людей і чути їх, чути їх завжди. 

- Які на вашу думку ключові проблеми Трускавця сьогодні? 

- Перше, звісно, - постійне і стрімке падіння кількості туристів в місті. Всі відчувають, що людей щорік все менше і для міста, де вся економіка зав’язана на туристах – це тривожний дзвоник. Треба постійно працювати над туристичною привабливістю міста, займатися його промоцією, відкривати нові маршрути, пропонувати нові послуги. Ми маємо розуміти, що тепер, в еру лоукостів та каучсерфінгу, Трускавець конкурує з міжнародними курортами і ми маємо бути на рівні, щоб обирали саме нас. 

Також мене дуже бентежить активна і неконтрольована забудова центру міста, Трускавець втрачає свій шарм. А те, що відбулося з верхнім бюветом та санаторіями у верхній частині міста – це просто жах. Апокаліптичні пейзажі, я по можливості оминаю ті місця. Але це не так важко привести до ладу. Треба просто зайнятися тим питанням. Що ще… платна «Нафтуся». Мені здається, це відлякує людей. Так, щоб утримувати джерело, треба за ним доглядати, вкладати кошти, але це можна було зробити інакше. Туристичний податок, наприклад, не був би таким відчутним для туристів, як щоденне спустіння гаманця на бюветі.
 
Але знаєте, поки ми тут роздумуємо над такими високими категоріями, як туристична привабливість, в селах майбутньої Трускавецької ОТГ немає доріг, газу, освітлення. В Орові занепадає церква-пам'ятка історії, закривається новенька школа, в Уличному так і не зробили міст. А головне – людям немає де працювати, вони вимушені їхати за кордон. Діти по закінченню шкіл не готуються до вступу в вузи, а шукають щастя на чужині. Я думаю, безробіття – це ще одна ключова проблема і треба шукати шляхи для її вирішення, залучати інвесторів, давати пільги підприємцям. Щоб люди залишалися вдома, щоб сім’ї були повними і щасливими.  

- Під час минулих виборів мера, деякі місцеві оракули писали, що у Трускавці та й загалом в Україні за вами слід простигне – дременете від правосуддя у Росію, Ви ж всі ці п’ять років жили і працювали в Трускавці, не цуралися ні людей, ні політиків. Відчуваєте себе безгрішним?

- Під час виборчої компанії 2010 року на вул. Бориславській, 36 я мав зустріч з виборцями. В цьому будинку жила моя покійна хресна мама Дарія Михайлівна Савка ( у дівоцтві Бекеш). До речі, вона родом з Уличного. Під час зустрічі з людьми одна жіночка каже, що чого ви там його слухаєте, та він з Москви приїхав і нам тут байки розказує… Підійшла до неї інша жіночка, така пані Марія і каже: «Що ти говориш – я його на своїх руках виносила!». Люди про цей епізод пам’ятають й досі. Але чогось дивного тут нема. Є крилата фраза німецького генерала Отто фон Бісмарка про те, що ніколи стільки не брешуть, як перед виборами, під час війни і після полювання. Отже брехні ми ще наслухаємось. Я до цього відношусь спокійно. Все що Козир зробив – працює для міста і для людей, приносить їм користь і прибуток. І це мене ставить вище побрехеньок. Проте, мені ніколи не було соромно за свою роботу на посаді міського голови, так і має бути. 

- Дякую за інтерв’ю.Коли ж чекати на ваше рішення?

- Скоро!


Записав Микола Петрів


Социальные комментарии Cackle