15.10.2020 Трускавець Розмір шрифту: [+] [-]

Напишіть про своїх героїв! Підсумки конкурсу

Напишіть про своїх героїв! Підсумки конкурсу

Такий конкурс оголошували «Джерела Трускавця» до Дня Покрови Пресвятої Богородиці - на кращий твір про наших краян-героїв, що виборювали Незалежність України в лавах Січових Стрільців, Української Повстанської Армії, про політв’язнів і репресованих, шістдесятників, про нескорених українських патріотів, про воїнів, що захищали і захищають Україну від російських завойовників на Донбасі, про волонтерів, про сучасних героїв України.

На превеликий жаль, до участі в конкурсі зголосилося дуже мало наших творчих та обдарованих людей. І в цьому - брак ініціативи та творчості й пошуку - бачимо ще одну проблему нашого сьогодення. А отже таких конкурсів має бути більше, маємо їх оголошувати частіше, маємо будити інтерес молоді, людей загалом до творчості, до нашої історії, до патріотизму непоказного, а дієвого.

Перше місце вирішено не присуджувати. Друге місце  посів твір учня  6-А класу НВК «СЗШ № 2- гімназія» Мар’яна Бечкало.

Твори Аліни Лепак, Андрія Дукаса та Олени Пахольчук посіли третє місце. Вони далеко не досконалі щодо поезії, але щодо їхньої ідеї та змісту заслуговують на увагу читачів.

Дякуємо  авторам за участь в  конкурсі – на них в редакції чекають дипломи та премії.

Знайомимо наших читачів з творами-переможцями.


в1.jpg

* * *


в22.jpg* * *

в3.jpg

* * *

Незламна з позивним «Леся»…


Ми воїни. Не ледарі. Не лежні.
І наше діло праведне й святе.
Бо хто за що , а ми за незалежність. 
Отож нам так і важко через те…
Ліна Костенко « Берестечко»


…Сьогодні був дуже гарний день. Погода була теплою, сонечко щедро роздавало своє проміння усім, хто його потребував. Вітер легенько тріпотів зеленими, жовтими, червоними осінніми листочками  на деревах. Під ногами легенько шурхотіло сухе  опале  листя… І було  тихо, так, як буває тільки на цвинтарі…
Сюди я прийшов принести квіти і помолитися за людину, яка свого часу зробила дуже багато, щоб я і інші діти, люди, могли спокійно ходити, жити на своїй землі. Жити в своїй вільній  країні. Вільній Україні.

Цю могилу я побачив ще минулого року. Вона була така, як і багато інших, але з-поміж пломеніючих чорнобривців, виднівся жовто-блакитний прапор. Мені стало цікаво, чия ж то могила і я підійшов ближче й прочитав, що це могила жінки, яку звали Євгенія Гимон. Цікавим було те, чому на її могилі був прапор … І  дізнався я про це  вже зовсім випадково…
 Я дуже люблю приходити в гості до бабусі з дідусем. Бабуся мене завжди пригощає всякими смаколиками,  знає і розповідає багато різних історій. Дуже любить бабуся розповідати про свої молоді роки, показувати фотографії. І ось якось недавно серед фото з  її альбому я побачив клаптик старої газети, на якій мою увагу привернуло фото молодої  дівчини. Це була стаття про зв’язкову УПА. Під фото був підпис – «Євгенія Гимон». 



Тоді я й згадав, що на нашому цвинтарі є могила з жовто-блакитним прапором і таким самим надписом. І тоді бабуся розказала мені  історію про молоду дівчину, яка була такою юною, але такою незламною у боротьбі за рідну землю. Бабуся розказувала, а я під впливом її розповіді, наче за допомогою машини часу і знань з історії, перенісся в час Української Повстанської Армії.

...Це був час боротьби. Час гарячих сердець, які вірно любили і віддано захищали свою українську землю. Це  були хлопці і дівчата, які вступали в ряди Української Повстанської Армії. Представники УПА не тільки боролися за Україну всіма доступними методами, але і без вагань жертвували власним життям за свою державу, свій стяг. А під час Другої світової війни воїни УПА воювали одночасно і проти німецьких загарбників, і проти загарбників радянських.

І саме в час такої боротьби ще зовсім юна сімнадцятирічна Євгенія, яка стала співпрацювати з ОУН –УПА, виконувала роль зв’язкової. У неї  було псевдо «Леся».   

Не один  раз їй  доводилося  пробиралася вночі крізь лісові хащі, не один раз застрягаючи в болоті, падаючи, все-таки вставала і йшла далі. Зовсім близько чула зловісні завивання вовків, але ішла далі. Чи було їй страшно тоді? Так, їй було страшно, але страшніше було підвести побратимів – по духу і по  зброї. Потрібно було передавати  важливу інформацію, щоб рятувати людські життя. В кишені її плаща лежав револьвер з єдиною кулею - на випадок, якщо її зловлять, вона готова була померти, адже головне – «Бути чесним зі своїм янголом, Бути чесним з самим собою, Не йти в бій під чужими стягами І не зрадити посеред бою…» (Наталія Крісман).

Пройде дуже багато років і лише тоді пані Євгенія розкаже моїй бабусі, тоді ще молодій дівчині, що цей револьвер закопала в садку. І ще розкаже, як її заарештували і страшно катували, але не змогли зламати, не змогли дізнатися імена і місця перебування повстанців.

Після арешту її відправили в  табір, де, як писав Василь Стус, «на колимськім морозі калина зацвітає рудими слізьми…». Звідти вона змогла повернутися в Україну аж у середині шістдесятих років. 
«Коли мені там, в холодній, чужій стороні, ставало нестерпно тяжко,- розказувала ця мужня жінка, - я повторювала слова з вірша Катерини Мандрик- Куйбіди, котра, як і я, була зв’язковою УПА , була теж  вивезена в товарняку з України:

Вберегти свою суть у біді і вогні,
Пречиста Маріє, даруй і мені.
Вбережи від розпуки страшної, вини
І ворога в друга мого оберни.
Як є справедливість – даруй і мені,
Щоб переможно- живою я вийшла з борні…»

Багато років пройшло з часів ОУН – УПА. Багато було битв, багато перемог і поразок. Та найбільша битва триває … Битва добра і зла…

 …Пані Євгенія переповіла моїй бабусі слова патріотичного тексту    «Молитва українського націоналіста», написаного в кінці 1920-х — на початку 1930-х років одним із лідерів Організації Українських Націоналістів Осипом Мащаком і доповнений пізніше вояками УПА. 

-Україно, Мати Героїв, зійди до серця мого, прилинь бурею вітру кавказького, шумом карпатських ручаїв, боїв славного  Батька Хмеля,  гуком  гармат Революції, радісним гомоном Софійських Дзвонів. Нехай в Тобі відроджуся, славою Твоєю опромінюся, бо Ти, все життя моє, бо Ти, все моє щастя.

Задзвони мені брязкотом кайдан, скрипом шибениць в понурі ранки, принеси мені зойки катованих в льохах і тюрмах, і на засланні, щоб віра моя була гранітом, щоб росло завзяття, міць, щоб сміло я йшов у бій так, як ішли герої за Тебе, за Твою славу, за Твої Святі Ідеї; щоб помстити ганьбу неволі, потоптану честь, глум  катів Твоїх, невинну кров помордованих під Базаром, Крутами, в Кінґірі і Воркуті, геройську смерть героїв Української Нації, Української Національної Революції — полковника Євгена Коновальця, Басарабової, Головінського, Шухевича, Бандери та славну смерть Данилишина і Біласа, і тисяч інших незнаних нам, що їх кості порозкидані…

Спали вогнем життєтворчим всю кволість у серці мойому. Страху нехай не знаю я, не знаю, що таке вагання. Скріпи мій дух, загартуй волю, у серці замешкай мойому! У тюрмах і тяжких хвилинах підпільного життя, рости мене до ясних чинів. В чинах тих, хай знайду я смерть солодку, смерть в муках за Тебе. І розплинуся в Тобі я, і вічно житиму в Тобі ВІДВІЧНА УКРАЇНО, МОГУТНЯ І СОБОРНА!

Слова цього патріотичного тексту промовляють і сьогодні наші захисники на сході.

… 14 жовтня  буде  дуже гарний день. І не важливо, якою буде  погода   - чи  теплою з сонечком, що щедро роздаватиме своє проміння усім, хто його потребуватиме. Чи буде  вітер легенько тріпотіти  зеленими, жовтими, червоними осінніми листочками  на деревах, чи падатиме дощ…Важливо, що  в День великого свята Покрови Пресвятої Богородиці, коли ми ще будемо відзначати День Українського козацтва, День створення УПА і День Захисника України, ми  згадали  всіх, хто в різний час боровся і віддав життя за Україну!
 Згадаймо відомих і невідомих, згадаймо по іменах і згадаймо тих, хто в братських могилах, згадаймо Січових Стрільців, козаків і студентів під Крутами, згадаймо тих, хто був в лавах ОУН –УПА, і тих, хто був на Майдані і  в АТО. Вони  віддали найдорожче – своє життя за рідну землю ! 

Пам’ятаймо усіх, чиї імена навічно закарбувалися на скрижалях української історії!

Несімо квіти до їхніх могил, допомагаймо їхнім дітям, вдовам і матерям, будьмо милосердними і милостивими, говорімо рідною українською мовою, шануймо своїх Героїв і вивчаймо свою історію. І пам’ятаймо, що битва триває. Вірмо, що  «…згине зло і правда переможе…».
 
Мар’ян Бечкало, учень  6-А класу НВК « СЗ Ш № 2- гімназія»

Социальные комментарии Cackle