09.05.2022 Трускавець Розмір шрифту: [+] [-]

Меморіал слави у Трускавці – витвір радянської пропаганди. Що з ним робити?

Меморіал слави у Трускавці – витвір радянської пропаганди. Що з ним робити?

Напівзруйнований та занедбаний Меморіал слави у Трускавці височіє при в‘їзді в місто. Пам’ятник частково декомунізовано: зірка, яка обрамляла вічний вогонь, й чавунне обличчя радянського воїна зникли за невідомих обставин.

Залишилась бетонна конструкція та гранітні таблиці, на яких викарбувані прізвища енкаведистів. Так, саме тих, хто вів війну з української незалежністю. 

Ця війна триває сьогодні з особливою жорстокістю – українців хочуть знищити як націю! Тому більше не може бути напівтонів. І жодних сентиментів до імперської та російської спадщини.

З початку повномасштабної війни у містах і селах України відбувається демонтаж пам’ятників, пов'язаних з срср та росією.

У Дрогобичі наприкінці квітня знесли радянський меморіал «Вічний вогонь», у Бориславі демонтували радянський обеліск на честь «визволення» міста. У Трускавці ж місцева влада досі не ухвалила рішення стосовно Меморіалу слави, що на вул. Дрогобицькій.

Історію спорудження цього монументу ми дослідили кілька років тому. Завдяки архівним документам та свідченням трускавчан вдалося розплутати клубок із брехні, цинізму, підміни понять і докопатися до правди. 

Безликий пам’ятник за канонами соцреалізму


Ініціаторами спорудження Меморіального комплексу «Слава Героям» виступили у 1969 році виконавчий комітет та рада ветеранів Трускавця у відповідь на наполегливі рекомендації компартії.

З 1965 року в СРСР почали святкувати День перемоги, й радянська пропаганда формувала міф про «велику вітчизняну», запустивши маховик пам’ятникоманії. 

У Трускавці меморіал втиснули в рамки типового зразка соцреалізму. Схожі були ледь не у кожному селі й місті.


8.jpg

За свідченнями трускавчанина Михайла Марфіяна, співавтора меморіалу, під час його відкриття у 1969 році лише під однією з плит вмурували невелику урну. У ній були останки військових НКВС, зібрані на кладовищі на вул. Дрогобицькій. Таким чином комуністична влада лише створила ілюзію поховання радянських воїнів.

Ця ілюзія існувала довгі роки, навіть у часи незалежності України. «Меморіальний комплекс радянських воїнів побудований на місці семи братських могил 1939, 1941 року, 1941-45 р.р.»- стверджується в інвентарній картці трускавецького Меморіалу Слави, складеній в ПП «Центр пам’ятникоохоронних досліджень» у 2008 році.

Однак Михайло Марфіян наполягав: жодних братських могил на території меморіального комплексу не було. Список  «червоноармійців», прізвища яких необхідно було викарбувати на плитах, міське керівництво отримало зверху.

Цей факт підтвердив, розповівши у 2010 році трагічну історію своєї родини, трускавчанин, нині покійний Олег Мартиняк. 

IMG_6382.jpg

Земельна ділянка, де височіє монумент, до 1969 року належала дідові пана Олега - Гнату Крамару й мамі Ользі. Тут стояв будинок в оточенні розкішного саду. 

У 1967 році власники обійстя отримали лист від трускавецького виконкому з попередженням: землю заберуть, а родину відселять, бо на цьому місці будуватимуть пам’ятник.
Його спорудили на частині території, де стояла конюшня. Дідо Гнат зловтішався: «У мене гноївка стікала там, де стоїть пам’ятник їхнім героям!», - пригадув пан Олег.

Свою розповідь Олег Мартиняк підтвердив планами садибних ділянок, що належали родині на вул. Дрогобицькій, 33. Ці документи були видані трускавецьким міськвиконкомом у 1954 та 1970 роках: жодні братські могили у них не зафіксовані. 

IMG_6381.jpg

Вони є витвором радянської пропаганди, міфом, вигадкою. Треба ж було знайти якесь «підґрунття» для встановлення меморіалу саме на цьому місці.

На меморіальних плитах – прізвища енкаведистів


Шокуюча правда полягає в тому, що трускавчани роками вірили, що покладаючи квіти до Меморіалу слави, вони вшановують фронтовиків. Але насправді схиляли голови перед енкаведистами.

У цьому легко пересвідчитися, прочитавши написи на гранітних плитах монументу: зазначені тут роки загибелі військових – 1947, 1949, 1950 -  свідчать про те, що вони аж ніяк не протистояли німецькій навалі у лавах Червоної армії. Адже бойові дії Другої світової війни на території України закінчилися у 1944 році. Тому логічним є висновок: ті, чиї прізвища вказані на плитах Меморіалу слави, є енкаведистами, що вели війну з українською незалежністю, яку несла УПА.

Цей факт підтвердив у своїй науковій розвідці історик із Борислава Олег Сорокін. Про це він повідомив, відгукнувшись на одну з публікацій про Меморіал слави, у якій ми висловили таке припущення.

Досліджуючи архіви, пан Олег виявив, що загиблі, чиї прізвища вказано на плитах трускавецького Меморіалу, служили у 91 стрілецькому полку ВВ НКВС ( з січня 1946 – МДБ – Міністерство державної безпеки). Цей полк, чисельністю 1007 осіб, прибув на терени Дрогобицької області у січні 1946 року. 

У Літописі УПА (т.6, серія «Бібліотека», Львів, 2005 р.) подана наступна інформація з Державного архіву Львівської області: Аюпов С,І., рядовий 91 СП ВВ МДБ, убитий під час операції, спрямованої на ліквідацію керівника Дрогобицького надрайонного проводу «Щербака», в с. Станеля 16.07. 1947 року. Троє бійців  91 СП ВВ МДБ Павєл Воронцов, Алєксєй Тітов та Алєксєй Хмєлєвскій загинули у бою з повстанцями  08.04.1947 р. в селі Лішня.

Надзвичайно показовим є той факт, що деяких енкаведистів, прізвища яких зазначені на плитах Меморіалу слави, знищив легендарний провідних спецбоївки УПА трускавчанин Роман Різняк.

В історичній розвідці Василя Ільницького «Роман Різняк- Макомацький – референт СБ  Дрогобицького районного Проводу ОУН», опублікованого у «Літописі Бойківщини», читаємо: «3 серпня 10947 року у м. Трускавці боївка «Макомацького» застрелила трьох військовослужбовців МДБ: капітана Князькова, старшого сержанта Кириченка, солдата Садикова». Ці прізвища значаться на першій плиті меморіалу.

4.jpg

Позбутися спадщини совкової доби

Чи варто наголошувати, що Меморіал слави у нинішньому вигляді немає права на існування. Бо є глумом над пам’яттю наших дідів і батьків, які загинули, захищаючи Україну від обох тоталітарних режимів – гітлерівського і радянського.

Очевидно, що вартувало б позбутися цієї спадщини совкової доби. Пам’ятник не має жодної архітектурної, історичної чи культурної цінності. 
Він є частиною виплеканої в СРСР концепції «великої вітчизняної війни», яка є облудною і брехливою. Сьогодні для нас немає жодної причини дотримуватися кремлівських наративів.

У 2016 році у Львівська облрада вилучили «Меморіальний комплекс радянських воїнів» у Трускавці із реєстру об’єктів культурної спадщини. Тобто міська рада може вирішити його долю на власний розсуд.

Потрібно також взяти до уваги й думку мешканців міста. Як саме реорганізувати простір, де нині стоїть монумент: зробити сквер для відпочинку чи встановити інший пам’ятник? На ці й інші запитання мали б відповісти трускавчани під час громадських слухань, організованих владою.

Ольга КУЦ

Статтю підготовлено у рамках спільного проєкту Українського кризового медіацентру та Естонського центру міжнародного розвитку

5.jpg

7.jpg

10.jpg

Социальные комментарии Cackle