21.11.2019 Трускавець Розмір шрифту: [+] [-]

Їхали в Трускавець на лікування - залишилися надовго! Як сім’я з Донецька розпочала життя з чистого аркушу

Їхали в Трускавець на лікування - залишилися надовго! Як сім’я з Донецька розпочала життя з чистого аркушу

Під пострілами ворожих гранатометів покинути рідну оселю, людей та місто, у якому народилися, виросли та будували своє щасливе життя. Сім’я із Донецька шостий  рік поспіль вчиться жити по-новому у курортному Трускавці. 

На зустріч із нами донеччанка Оксана Шевченко поспішає із лікарні. Занедужав старший син Олексій, який 4 рік навчається у Львові в університеті фізкультури та спорту. Підростає у жінки й донька Тетяна, дівчинка здобуває освіту у ЗОШ №3 в курортному місті на індивідуальній формі навчання. Тетянка з дитинства хворіє на церебральний параліч. Саме хвороба дівчинки свого часу і пришвидшила переїзд сім’ї із зони бойових дій у Трускавець. Пані Оксана  гарною українською розповідає:

- Під кінець травня 2014 року активні воєнні дії докотилися до Донецька. Так як ми мешкали неподалік аеропорту, то  щоденно масово кружляли  літаки, а в притул до міста було чутно постріли. Неодноразово доводилося спускатися у підвали, щоб перечекати хвилю бомбардувань. Дітей з кожним днем все страшніше було відпускати до школи – вчителі після занять телефонували до батьків і запитували, чи всі дійшли до своїх осель. Напруга в місті зростала щоденно. На кінець червня ми з дочкою мали їхати в Трускавець у клініку відновного лікування Козявкіна. Однак, зважаючи на напружену ситуацію в Донецьку, взяли квитки на кілька тижнів швидше і я з дітьми їду сюди. До речі, 14 червня 2014 року - останній день на залізниці в Донецьку, коли можна було придбати квитки, ажіотаж був нечуваний, - розповідає про пережите жінка.

IMG_9643.jpg

В той час, коли пані Оксана вирушає з дітьми до Трускавця, її чоловік та батьки залишаються в Донецьку. Жінка переконує – відчуття того, що назавжди їдуть з рідного міста тоді не було. Вірили, що це тимчасово і обстріли припиняться. Однак після проходження реабілітації в Трускавці пані Оксана із сумом дізнається від рідних - повертатися їм додому й далі небезпечно. Військові дії тривають і посилюються.

- Під час численних обстрілів був пошкоджений наш будинок, покрівля  та балкони, в багатьох людей повибивало шибки. Із околиці міста чоловік перебирається до батьків, які мешкали ближче до центру. Місто змінюється на очах: порожніє, люди виїжджають сім’ями, хто де може, - ділиться сумними реаліями Донецька пані Оксана.

Розділеній війною сім’ї не легко будувати своє нове життя в Трускавці. Як зазначає пані Оксана – найбільше жінку гнітить відсутність власного житла.

- В перший рік нашого перебування тут нам доводилося 5 разів змінювати оселі. Дякувати Богу останні роки вже мешкаємо в одній і тій ж орендованій  квартирі. Та те, що не маємо свого власного куточка – болить донині. Продати ж квартиру в Донецьку – нереально. Загалом Трускавець зустрів нас добре: Таню вдалося прилаштувати в школу на індивідуальну форму навчання, останні шкільні роки тут провів і син, допоки не поступив у Львівський  університет. На перших порах нам активно допомагав благодійний фонд «Карітас» із Дрогобича, давали речі, постіль, харчі.  Три роки тому до нас з Донецька переїхав і чоловік – там від раку померла його мати, відтак сутужно було із роботою, тож ми тепер усі тут наново починаємо своє життя. Місто та люди мені подобаються, всі щирі, відкриті, навіть діти в школі тут чемніші, ніж у нас, - з усмішкою зауважує переселенка.

Та зв'язок із рідним Донецьком не втрачено. Там  продовжує мешкати мати пані Оксани. Жінка, зважаючи на свій вік, не може наважитися покинути рідне місто, хоча приїжджала в Трускавець та гостювала тут у доньки. Вірним своєму місту залишається і свекор пані Оксани, який теж мешкає в Донецьку. Чоловік має активну українську позицію, за що неодноразово зазнавав цькувань та навіть був побитий.

IMG_9659.jpg

IMG_9645.jpg

- Звісно, що хвилюємося за наших рідних та кличемо їх до себе. Так було б спокійніше усім. Особисто ми повертатися в Донецьк не наважуємося. Тай для здоров’я і реабілітації доньки краще тут. Наша Тетянка гарно малює, ходимо у Трускавці у школу мистецтв. Їй подобається напрям анімаційного мистецтва, тож плануємо розвивати дитину і  у цьому спрямуванні. Часу опускати руки немає – ми ж не єдині, хто опинився в такій складній ситуації та різко змінив своє життя. Знаю точно – ці події ще більше згуртували нашу сім’ю та додали віри у свої сили, - резюмує Оксана Шевченко.

Наталя Зелена 


Социальные комментарии Cackle