Чекали на повернення та описали у віршах бойових шлях – старшокласниці Трускавця присвятили баладу вчителю-воїну АТО

Його мужність та самопожертва стала взірцем для учнів усієї школи, а двох старшокласниць підштовхнули до творчості - улюбленому вчителеві дівчата присвятили баладу. Мова іде про школярів  трускавецької СЗШ №1 та вчителя фізичного виховання Юрія Бєлова, якому у 2014 році довелося змінити місце улюбленої праці  на холодні окопи у зоні АТО.

Як неодноразово розповідав пан Юрій, події на Майдані та окупацію Криму, відтак військову агресію на східних теренах нашої держави, якими  розхитували спокій в Україні, сприйняв надзвичайно боляче. Хотів добровольцем вирушати на Схід, бо чітко усвідомлював – хлопцям на передовій потрібна підмога, а мирному населенню України  - непорушні кордони. Під завершення літа 2014 року, коли у рідній школі інтенсивно готувалися до старту нового навчального року, Юрію вручили повістку. На той час педагогу фізичного виховання, за плечима якого свого часу була армія та служба в Севастополі в бригаді морської піхоти, був 41 рік. Сумнівів не було жодних - зібрав речі та вирушив у військкомат. А далі було військове навчання на полігоні та відправлення у  зону  АТО. Пункт призначення там – селище  Сартана під Маріуполем. Повагу у колег по фронту Юрій Бєлов здобуває одразу. Стає командиром відділення і командиром взводу. Завдання блокпосту було нелегке - утримувати позиції, незважаючи на обстріл.

Промінчиком світла у пеклі війни у важкі дні були дзвінки близьких та листи учнів із рідної  школи. Заради мирного неба у рідному Трускавці Юрій Бєлов  рік мужньо тримав оборону на Сході нашої держави. Демобілізувавшись у рідні місця, радів, що із його взводу всі хлопці повернулись додому живими. А далі була реабілітація та повернення у стіни рідної  школи. У перші дні учні не давали проходу, раділи появі улюбленого вчителя та розпитували про війну. А нещодавно бойовий шлях мужнього педагога надихнув двох учениць 10 класу СЗШ №1 присвятити йому баладу. Твір скерували на обласний етап конкурсу «Сурми звитяги». Юні майстри пера, а це Оля Іванків та Андріана Хомин, вірять – їхній поетичний твір мав би перемогти, бо він про біль та перемоги, моменти розпачу та незламний дух людини, яка своїм прикладом доводить – якщо є віра, то ворог не страшний.

Як зауважує класний керівник дівчат, вчитель зарубіжної літератури СЗШ №1 Лариса Барабаш, старшокласниці Оля та Андріана є напрочуд активні та творчі школярки.

- Дівчатка ще з 5 класу є активними учасницями різноманітних конкурсів та олімпіад. Їхній потенціал у навчанні – дуже великий, вони з відзнаками завершили 9-тий клас у стінах рідної школи. Обоє є творчо обдарованими та наділені чуттям слова та його мелодійності, - характеризує юних поеток Лариса Барабаш.

Про успіхи Олі та Андріани красномовно говорять  їхні перемоги – у  Всеукраїнському  конкурсі  «Сурми звитяги» Оля Іванків стала лауреатом, відтак здобула І місце у конкурсі Шевченкової поезії «Радуйся Маріє», у Андріани Хомин на цьому ж конкурсі почесне ІІ місце, загалом відзнак у дівчат дуже багато. Із початком війни та агресії на східних теренах нашої держави, школярки активно долучилися до проекту організованого у рідній школі на підтримку бійців АТО «Нескорені». У рамках цього задуму – діти збирали допомогу воїнам на Схід, зняли відеокліп для українських солдатів «Повертайся живим!» та присвятили поезію Ігорю Дідачу, колишньому учневі першої школи, який загинув у зоні бойових дій.

Балада ж «Вірному сину України»,  присвячена  улюбленому вчителю Юрію Бєлову, є гімном людині, яка окрім високих професійних педагогічних цінностей є взірцем мужності та відваги, прикладом жертовності та відданості рідній землі. Такими у майбутньому бачать себе і учні першої школи. Бо мають кого брати за взірець.

Наталя Зелена

  

Вірному сину України, нашому вчителю,

Юрію Бєлову, присвячується:

 

Своя земля варта зусилля

І навіть смерті  іноді варта

І це не вітер - це наші крила

І це не духи - це ми на старті.

                                                   О.Степова

І він повернувся, бо мати молила

У матері Божой Покрова просила

Молилася ревно щодня, що хвилини

Єдиний синочок у мами, єдиний.

Дві доні й дружина  – спортивна сім’я.

Робота у школі,змагання.

Життя у мить обірвала повістка, війна

Й прийшла додому не радісна звістка

Єдиному синові принесли повістку.

Жахнулась дружина , заплакала мати…

«Татусю лишайся ,не йди воювати

Таточку любий благаєм не йди!

Ми так боїмося страшної війни».

Гіркі сльози, страшнії ночі

Рвуть йому душу  плачі жіночі

Та в його серці є ще єдина

Мати- земля- наша- Україна.

Рішення прийняв,  надіясь на Бога

Зібрався на Схід ,у далеку дорогу

Школа  молитвою  на фронт проводжала

Мати благословила, ночами не спала

Дружина ревно Бога благає

А Юрій воює, нас захищає.

Він командир, Маріуполь чекає

Щоб Україна його боронила, щоб подолала  вражую силу.

Рік на фронті в борні минув.

Позитивний « Тренер» наш вчитель здобув

За мужність відпустку Господь йому дав

І на Різдво він до нас завітав.

Разом із нами колядки співав

Дитятко Боже радо вітав

Шкода, що не довго та радість тривала

Знов  Батьківщина на фронт його звала.

Молилась за нього у школі усі:

І діти маленькі і вчителі.

Просили у Бога його вберегти,

Щоби не сталось ніякої біди

Без нього спортзали стали пусті,

Як бракувало його доброти.

Допомагали ми чим тільки могли

Малюнки йому надсилали й листи.

І він повернувся, дружина молила.

Молитва любові великая сила!

Щоб мужність з любов’ю  на вік поєднати,

Щоб мирно жити й працювати,

Щоб небо для нас в долонях тримати,

Щоб побратимів живими стрічати,

Пішовших на небо - не забувати

І щоб перемогу відсвяткувати.

Герой наш учитель і він не один,

Вірний твій, Україно, син!

Ми дякуємо за чисту неба блакить

За щастя, що можем тут вільно жить.

Оля Іванків

Андріана Хомин