Володимир Шовкошитний презентував бориславській громаді свої книжки

Наприкінці жовтня, в Борислав завітав український поет, прозаїк, публіцист, громадський, політичний та державний діяч, доктор філософії в галузі політології, народний депутат України І-го скликання, перший заступник Голови Національної Спілки письменників України, ліквідатор наслідків аварії на ЧАЕС, один із засновників української екологічної асоціації «Зелений світ» Володимир Шовкошитний. Ця незвичайна зустріч з неординарним чоловіком відбулася в Центральній міській бібліотеці. Володимир Шовкошитний подарував бориславським читачам свої авторські книги та книги своїх колег-письменників. Це й історичні романи про шлях і вибір українців у жахітті XX століття й сповнених надій перших роках століття XXI, і про події, які відбуваються в Україні Західній і в Україні Наддніпрянській від 1943 року до Євромайдану, а також поеми, новели та поетична проза.

Український поет та прозаїк із задоволенням презентував книги своїх колег. Серед всього цього розмаїття творів українських митців були і книги самого Володимира Шовкошитного. Зокрема, він подарував для Борислава свою книгу «Боривітри». Це одна із трьох книг трилогії, яка називається «Кров свята». І ця трилогія цього року номінується на Шевченківську премію.

«Перша книга трилогії в мене називається «Хресна путь». Друга книга «Білий кречет», а третя «Боривітри». «Хресна путь» – це хресна дорога українського народу впродовж століття практично. В кожній наступній новелі другорядний герой попередньої стає раптом головним героєм. Це така історія, яка передається від покоління до покоління, і яка і є правдивою історією.

Друга книга «Білий кречет». Білий кречет – це рідкісна птаха в Україні. Це найбільший із соколиних. Середній розмах крил 135 метрів. І от саме цей білий кречет є символ героїв, командирів та провідників українського народу. Цей гостросюжетний роман охоплює події 1937-1953 років на Наддніпрянщині, Поділлі, Поліссі, Волині й Галичині: великий терор, «золотий вересень», війну тоталітарний імперій і боротьбу УПА з ними І мій головний герої кречет Макар Мормиль символічно бореться з цілою зграєю хижих орлів. З брунатним нациським, з пощипаним польським білим і з російським імперським мутантом двоголовим.

Третя книга цієї трилогії «Боривітри». Щоб ви знали боривітри – це такі невеликі соколи. Чим вони знаменні – вони селяться завжди колонією. Як тільки орел чи крук намагається зруйнувати чиєсь гніздо, вилітає вся колонія і вони стають просто стіною і забивають того крука чи того орла – любого агресора.

Боривітрами були ваші діди, чи прадіди, чи батьки у українській повстанській армії. Боривітрами були ми на Майдані, бо гаслом було «Разом сила».
Разом ці три книги охоплюють понад сто років нашої історії. Це 11 років моєї роботи в архівах українських, польських, німецьких і совєцких. І там ви побачите і Бандеру, і Мельника, і Бульбу-Буровця, який насправді був першим творцем Української повстанської армії, яка називалася поліська січ, і була створена не на покрову 1942 року, а в червні 1941 року. Під його рукою на червень сорок першого року було 15 тисяч озброєних вояків і вже в серпні 1941року він зробив першу незалежну республіку, яка називалась Олевська республіка. Вона проіснувала три роки і охоплювала кілька районів Київщини, всю Житомирщину, всю Рівненщину, без Рівного, всю Волинь без Луцька і Ковеля і аж до Слуцька у Білорусії. Дивовижна річ, ніколи в архівах ви не знайдете до Другої світової війни, щоб на білорусів хтось казав бульбаші. І тільки тоді коли вони підпорядкувалися бульбівцям (самообороні Бульбі-Буровця) – вони стали бульбашами. І от тепер у нас бульбівців називають бандерівцями, а у них – в Білорусії – всі хто є свідомий білорус називають бульбашами. Цікавенна річ.

Друга республіка, яка описується і в «Білому кречеті» і в «Боривітрах» – це Колківська республіка на Волині. Шість місяців українські воїни тримали оборону і не здавали жодного грама контингенту, і не давали забрати жодної людини в рабство. Вони відбили 7 каральних німецьких експедицій – а це 12 тисяч до зубів озброєного війська, це 27 танків, це літаки які розбомбили кожне село у цій республіці і самі Колки. Це наша історія, друзі. Україна, як ви знаєте, була окупована від Сяну й до Дону, і двічі по ній прокотилася туди й сюди війна. Нам є чим пишатися. Ми перша поневолена нацистами нація, яка зі зброєю в руках проти них виступила. Французький генерал Шарль Андре Жозеф Марі де Голль сказав: «Якби у мене була б така армія як УПА, ніколи б нога німецького солдата не стала в Париж». Тому друзі є чим пишатися, і давайте будемо писати свою історію, як мають її писати переможці» – з гордістю промовив Володимир Шовкошитний.
Також український митець згадав і ті буремні дні, які відбувалися на Майдані в лютому 2014 року.

«22 лютого, минулого року був єдиний день за 92 доби мого перебування на Майдані, коли я не стримав сліз, хоч до того чотири моїх друзів вже загинуло 18 лютого… Майдан. Двадцять друге лютого… Двісті тисяч людей… І раптом від Європейської площі хвиля за хвилею накочується «Герої не вмирають… Герої не вмирають… Герої не вмирають…» І голос майдану – Євген Ніщук каже: «Йому було 22 роки…». І не на плечах, а так на витягнутих руках хлопці проносять труну, вкриту козацькою китайкою. А я собі думаю – 24 роки тому я писав декларацію про незалежність, я писав Конституцію, голосував за декларацію, за основні державотворчі акти України, для того щоб ці хлопці, які народилися в Незалежній Україні зробили її державою №1 в Європі. І цей хлопець би точно зробив, бо він за Україну відав життя, все що мав. Він знаючи, що там стріляють і вбивають, з дерев’яним фанерним щитом, пішов на ті автомати, на ті гвинтівки снайперські. Пробило щит, пробило серце… Я так собі витираю скупу чоловічу сльозу, коли чую, хтось за мною схлипує, я повернувся і не повірив – стоїть за мною Валік Добрий. Всі 92 доби він зі мною був у наметі, і ми його називали «безбашений». Це він в ніч з 18-го на 19-те лютого, коли почалася зачистка, спалив обидва водомети. Беркут, в броню закутий, не зміг пройти через наш вогонь, а Валік з двома пляшками коктейлів «молота» пройшов через цей вогонь, вдягнутий в те в чому і ми всі були на Майдані. І це нас тоді врятувало.

І цей Валік стоїть і плаче так. Я кажу: «Валік, що таке?», а Валік каже: «Він біля мене впав… я його виносив… Я завтра вже не буду. В мене мама прихворіла. Та спершу мені треба заїхати на Переяславщину, мама попросила доглянути могилу прадіда і прабаби». А я сам переяславський козак, тоді на нього дивлюся і кажу: «А діда не Макар звали?» Він каже: Макар Мормиль. «Ти його правнук?». Він каже: «Так, рідний». Моєму здивуванню не було меж Макар Мормиль – це мій Білий кречет сотенний. Це не можна видумати собі. Розумієте жодний письменник цього не придумає. І я на нього дивлюся – нічого схожого з Мормилем немає, от тільки оця якась безшабашність, така мужність. Я знав Макорових доньку і сина. Донька стала професором, я знав маму цього Валіка і знав її брата. Ніхто з них як українець не проявляв себе, я маю на увазі як активний борець – ніхто. І тут раптом правнук – пробило. Потім до мене підходить Іван Заєць, і попросив щось прочитати, адже поезія завжди актуальна. І я вийшов на сцену і перед багатотисячним Майданом прочитав свій вірш парадоксальний, але він про наше:

Куля гуляла степом вільна, швидка, свинцева,
Сонце їй гріло боки, вітер співав пісень.
Та чатувало кулю хиже підступне серце
Та чатувало кулю ворога серце зле!
І у траву зелену впала вона полонена
Вирватись знов на волю кулі не стало сил
І над її прихистком виріс маленький горбик
А старшина ретельний кулю списав з війни…
Тільки чому над нею кряче, мов плаче, птаха
Тільки чому калина жевріє восени?

А далі були ще вірші, в яких багато життя, багато почуттів, багато емоцій. Читаючи свої вірші Володимир Шовкошитний запалює іскру патріотизму та любові до Батьківщини у серцях. Його можна слухати і слухати, бо все це щире й правдиве до болю.
Книги цього знаного талановитого київського поета та письменника усі бажаючі мають можливість прочитати в Центральній міській бібліотеці.

Леся КУЗНЯК-
ТОПРОВИЧ