Петербурзький політтехнолог Павло Мєзєрін:

03.08.2015 Розмір шрифту: [+] [-]
Петербурзький політтехнолог Павло Мєзєрін:
Минулого тижня знову «відзначився» сайт «Трускавецький вісник». Вірніше, «відзначився» його головний редактор, що іменує себе "Володимир справедливий", народивши черговий "шедевр" у своєму стилі під назвою "Вказівку встановити пам'ятник Бандері надіслали з Москви". Коментувати усю ту дурню, що придумав автор, ми, зрозуміло, не будемо. Проте дізнавшись завдяки "Володимиру справедливому" про те, що відомий петербурзький політолог і політтехнолог, фахівець з російсько-українських відносин, що нині мешкає в Україні із-за своїх антипутінських поглядів, Павло Мєзєрін гостює в Трускавці, ми розшукали його і попросили про інтерв'ю. Павло люб'язно погодився і завітав до нас у редакцію.

- Отже, доброго дня, пане Павле. Яким вітром ви у Трускавці?
- Доброго дня. Так, я знову приїхав в Трускавець, одне з моїх улюблених українських міст, в якому я відпочиваю кожне літо. Не зрадив своїй звичці і цього року. Гуляю, дихаю дивовижним трускавецьким повітрям, п'ю Нафтусю і радію тому, як Трускавець стає все кращим з року в рік.

- Що на ваш погляд цьому сприяє?
- Напевно, хороше управління містом, професійний менеджмент. Я дуже добре пам'ятаю, як приїхав до Трускавця уперше в 2009 році, і в якому «убитому» стані він був. Ви, можливо, живучи тут постійно, не помічаєте цього в щоденних турботах, але з боку це видно прекрасно. За останні п'ять років місто змінилося до невпізнання, стало справжнім куточком Європи в Україні. Недаремно останніми роками Трускавець регулярно входить в усі топ-переліки українських міст за якістю життя. Я багато їжджу по Україні і можу сміливо сказати, що таких комфортних для життя міст, яким став зараз Трускавець, в країні - одиниці.

- Чи непов'язаний ваш приїзд з місцевими виборами, призначеними на 25 жовтня? Аджеви, з чуток, консультували нинішнього міського голову на виборах 2010 року?
- Які ж це чутки? (Посміхається) Консультував. Я – професійний політолог, політтехнолог. Консультації політиків - моя робота. П'ять років тому в період виборчої кампанії я часто приїжджав в Трускавець. І консультував тоді не лише Руслана Козира, але і ще ряд кандидатів. Намагався сприяти тому, щоб вони домовилися між собою. Трускавець тоді був на межі банкрутства, до якого його довела попередня влада. Усе майно міста, включаючи автомобіль міськради, було заставлене у банках. Місто треба було рятувати. І я щиро радий,що це вдалося. До Руслана Козира можна ставитися по-різному, але те, що він витягнув Трускавець з боргової ями і за п'ять років облаштував його так, як багатьом не під силу й за 10 років – це не спростовний факт.

- Ви і зараз приїхали консультувати? Кого, якщо не таємниця?
- Покищо я не отримав жодних звернень стосовно надання консультацій. Мені здається, що ця виборча кампанія в Трускавці повинна пройти спокійно, оскільки гідних суперників у нині діючого міського голови я не бачу. Та й, чесно кажучи, складно собі уявити, хто з трускавчан захоче поміняти стабільний розвиток міста на хаос і невизначеність.

- Розкажіть про себе. Де ви зараз живете? Чим займаєтеся? У Інтернеті було багато інформації про те, що ви остаточно переїхали в Україну через переслідуванння в Росії за свої антикремлівські, проукраїнські позиції?
- Так, коли почалися події Євромайдану і я дав декілька розгорнутих інтерв'ю про ситуацію в Україні російським опозиційним ЗМІ, за мене взялися ФСБ і відділ по боротьбі з екстремізмом. Вони цікавилися мною і раніше, але серйозно взялися сааме після того, як я спрогнозував геополітичну поразку Кремля в Україні, відставку Януковича і перемогу Революції Гідності. Як пізніше з’ясувалося, я поцілив у десятку. Тоді ж, у лютому 2014-го, мені довелося від'їжджати поспіхом, з однією валізою, оскільки в повітрі висіла загроза мого арешту. А пізніше, коли я вже будучи на Майдані, зробив ще декілька репортажів, мені зателефонував мій адвокат і сказав буквально наступне: «Постанова про твій арешт є. Їй не дають ходу, допокити за кордоном. Як тільки перетнеш кордон Росії або Білорусі, тебе візьмуть». Так що тепер я –український політолог.

Я на Майдане.jpg

- Наскільки ми знаємо, ви навіть отримали посвідку на проживання в Україні?
- Так, отримав. Мої діти – громадяни України, тому я мав можливість це зробити за спрощеною схемою. Я прекрасно розумію, що найближчими роками мені в'їзд на батьківщину закритий. Я тверезо оцінюю реалії. Режим Путіна pухне не завтра і не післязавтра.

- Ви зараз підтримуєте якісь зв'язки з Петербургом, з Москвою? Взагалі з Росією?
- З Москвою у мене зв'язків ніколи не було. Я завжди був і залишаюся петербурзьким політологом. У Петербурга з Москвою стосунки завжди були дуже непрості. Місто на Неві завжди жило і зараз живе своїм життям, яке від життя решти Росії дуже відрізняється. І нехай вас не вводить в оману те, що Путін з Петербурга. Він ніякий не петербуржець, а родом з тверського села. «Петербуржець у першому поколінні», як у нас таких зневажливо називають.
А з Петербургом я, звісно ж, стосунки підтримую. У мене залишилися там рідні і друзі. Дуже скучаю за ними. Крім того я,перебуваючи в еміграції, продовжую займатися суспільно-політичним життям Петербургу. Я курую і допомагаю реалізовувати дуже цікавий молодий проект «ВільнаІнгрія», який об'єднує людей, що вже зараз думають, як житиме наш регіон після того, як нинішній режим перестане існувати.

- Дуже цікаво. А що це за історія з комуністами? Вас тут один трускавецький журналіст звинуватив ледь не у членстві в Компартії. Репутація, правда, у цього журналіста, що називається, «тавро ставити ніде». І все ж…
- Ну, про те, що я комуніст і дав вказівку встановити в Трускавці пам'ятник Степану Бандері перед санаторієм СБУ, цей журналіст писав ще п'ять років тому (сміється). «Талановитий»журналіст. Володимир Глючак його звати, здається? Він так все і пише про одне й теж? Це справді смішно. Таке, звичайно, можна було тільки в гарячковому маренні придумати. Я маю на увазі історію з пам'ятником. А про комуністів історія дійсно цікава. Якщо хочете - розповім.

- Так, звісно.
- Організацію «Комуністи Петербургу» я придумав у 2002 році на замовлення Смольного (уряд Санкт-Петербургу). Це були часи демократії. І уряд Петербургу не на жарт посварився з керівництвом російської компартії, яка тоді мала вагу. І ось мене попросили створити альтернативну комуністичну організацію, яка орієнтувалася б на європейський соціалізм, прийнятніший для Петербургу, і з цих позицій критикувала б Компартію Російської Федерації Зюганова. Що я й з задоволенням зробив. Проект вдався. Ми зібрали туди молодих креативних хлопців, підтягнули студентів-політологів. Досі пишаюся емблемою "Комуністів Петербургу", яку винайшов сам. На ній серп і молот я повернув таким чином, що він одночасно став схожий на значок "євро". Згадую із задоволенням. У 2004 році "Комуністи Петербургу" підтримали Помаранчеву революцію в Україні. Загалом, це був кураж. Організація досі жива. На жаль, нинішня російська влада використовує її зовсім по-іншому. Перетворили її на такий "сталінський фейк", яким лякають оббивателів. Я нею не займаюся вже з 2010 року.

Коммунисты_Петербурга эмблема.jpg

- Так, справді цікаво. А з ким ви працювали або працюєте в Україні?
- В Україні я працюю з 2004 року. З тих самих пір, як приїхав сюди на Помаранчеву революцію, яка перевернула мою свідомість. У Росії на той час вже почалося будівництво сумнозвісної "путінської вертикалі". На цьому фоні живе, насичене, демократичнее політичне життя України для мене, як політолога, стало ковтком свіжого повітря. Я поринув з головою в український політичний процес. За минулі десять років працював з різними політиками і політичними силами. Єдині, з ким ніколи не міг порозумітися - це члени "Партії регіонів". На таких хлопців у мене генетичне відторгнення.

- Ну і наостанок, що скажете, як політолог, про нинішню ситуацію в Україні, про російську агресію? Чого нам чекати і на що сподіватися?
- На жаль, тут я вам нічого втішного не скажу. Те, що зараз відбувається, відбуватиметься до тих пір, поки живий нинішній кремлівський режим і існує централізована московська держава. Державний устрій, що іменується "Російська Федерація" – прямий політичний наступник СРСР, Російської Імперії, Московського царства, Золотої Орди. Упродовж усієї своєї "офіційної" п'ятисотлітньої історії від Івана III, що провів перше "воссоединение русского мира" у кінці XV століття, і до Путіна, що влаштував нове (чергове) "собирание земель русских", головним принципом його існування було територіальне розширення держави за рахунок пожирання своїх сусідів і знищення людської свободи і гідності усюди, куди воно дотягувалося.По Криму і Донбасу сьогодні проходить межа війни між цивілізацією західною, європейською і цивілізацією тупиковою, монгольско-московско-совєтсько-путінською, яка завершує на наших очах свою історію. І ніхто сьогодні не зацікавлений в смерті московського Левіафана так, як Україна. Україна - головна жертва цього чудовиська. Поки він її їсть - він живий! І мир прийде в Україну тільки тоді, коли Росія стане справжньою (а не декларативною) федерацією вільних губерній і республік. Можливо, навіть конгломератом нових незалежних держав. Левіафан, поза сумнівом, здохне. А, ось як скоро він здохне і що буде після його смерті на величезній території, яку він під себе підім'яв, залежить не від Вашингтону і не від Берліна. Залежить це сьогодні в першу чергу від України. І, у значній мірі, від її розуміння своєї ролі у внутрішньоросійських процесах і максимально можливої участі в них.

Інтерв’ю підготувала Христина СВІТЛА

Социальные комментарии Cackle