Ми продовжуємо розповідати про пересічних і водночас героїчних людей нашого міста, котрі віддали своє життя за те, щоб ми спокійно жили. Такою особистістю є нацгвардієць Ігор Дідач.
Дідач Ігор Йосифович народився 20 листопада 1974 року в місті Дрогобичі. З 1982 по 1990 р. навчався в СЗШ №1 міста Трускавця. Після закінчення 8-го класу поступив у медичне училище у м. Костополі Рівненськоі області. Працював у фізкабінеті санаторію «Дніпро» м. Трускавця, де і познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Усю свою любов і увагу він віддавав коханій дружині та дорогим донечкам Вікторії та Роксолані, усі проблеми вирішував сам, з таким батьком сім'я почувала себе в безпеці. У 2010 році Ігор переїхав жити і працювати у м. Київ. На канікулах донечки їздили до тата, де проводили щасливі та веселі дні. 
Дочки згадують: «Тато нас дуже у всьому підтримував і допомагав. Любив ходити з нами гуляти, ми любили разом ходити на шопінг, татові це подобалось і він завжди радив, що краще, що більше підходить. Колись він мав свій салон в БОЛ-2, який назвав в честь старшої сестри "Вікторія", але через малу кількість відпочивальників  поїхав в Київ, а ми приїжджали на літо до нього. Тато був завжди дуже радий, що ми біля нього, обнімав, цілував, називав нас принцесками».

У листопаді 2013 року, коли розпочалась Революція Гідності, дочка Вікторія захопилась цими подіями і, зібравши друзів, вирушила у Київ. Під час цих подій на Майдані сестри потрапили під перший розгін 30 листопада. Це і стало початком боротьби: « Я не дозволяю собі бити своїх дітей і нікому не дозволю!», – казав Ігор Дідач. Вікторія і Роксолана працювали волонтерами, а батько записався до лав самооборони, спершу у 9-ту сотню, пізніше у 12-у. Після кожного робочого дня він приходив на Майдан, де проводив цілу ніч, і знову йшов на роботу. Ігор зі своїм товаришем першими почали робити коктейлі Молотова, вони ж підпалили перший БТР. «Він пережив усі події на Грушевського, озброєний лише битою, був учасником заворушень 19-20 лютого 2014 року, ризикуючи життям, носив шини під Жовтневий палац i чудом залишився живий, – продовжує дочка Роксолана. – Після анексїі Криму записався до лав Правого сектору, згодом – у Національну гвардію України. Проходив навчання в Нових Петрівцях, після чого їхній батальйон було відправлено в м. Слов'янськ на гору Карачун».
Останнього разу, коли він їхав в зону АТО, дівчатка просили тата не їхати, він відповів: «Я повинен! Якщо я не піду і кожен скаже, що він не мусить, хто тоді буде захищати нашу країну?». 4 січня 2015 року автобусом вони виїхали з військової частини  Києва. Ця дорога стала останньою для нього, третя ротація, третя і остання. Ще буквально за годину до цієї зловісної аварії дочка Вікторія розмовляла із татом по телефону, тоді вони були у Слов'янську.  
Із спогадів донечок: «На наше питання, навіщо ти їдеш туди, ризикуєш своїм життя, тамтешні люди не хочуть, щоб за них воювали, вони не раді там вас бачити,  тато відповідав, що якщо їх не зупинити там, вони прийдуть до нас, а я не хочу, щоб з вами щось сталося, я не дозволю нікому ображати вас! До всіх цих подій тато був простим масажистом, компанійською людиною. Легко заводив нові знайомства і друзів. Був дуже простою, щирою і веселою людиною, за що його всі любили і поважали. Завжди допомагав друзям чим міг».
Не забувають про Ігора Дідача і в його рідній школі. Там відкрили пам’ятну дошку, присвячену герою. Вчителі, котрі вчили Ігоря і його дітей, з приємністю згадують про нього. Гарасим’як С.В., перша вчителька Ігора пригадує,що він  гарно вчився, був дисциплінований, завжди виконував доручення вчителів. Був товариським, добродушним, завжди приходив на допомогу у важку хвилину. Перша вчителька старшої дочки Вікторії Кічун М.М. розповідає, що Ігор був чудовим батьком. Своїх доньок не називав по-іншому як «принцески». Намагався, щоб дівчатка були справжніми принцесками у всьому. Якнайкраще їх одягав, гарно виховував, цікавився шкільним життям доньок. Ігор був головою батьківського комітету. Це був «енергетичний заряд класу». Завжди усміхнений, позитивний, приймав якнайактивнішу участь у всіх заходах класу. Власним прикладом був зразком для інших батьків.
Ігор Дідач отримав важкі травми внаслідок жахливої аварії, що сталася 5 січня в зоні проведення АТО, від яких згодом помер. Загалом в автокатастрофі загинуло 13 бійців батальйону Національної гвардії України ім. Кульчицького. 

Іван Херович