Інформаційна гігієна та медіа з репутацією — засоби профілактики фейків

21.11.2019 Розмір шрифту: [+] [-]
Інформаційна гігієна та медіа з репутацією — засоби профілактики фейків

Чому не кожна помилка журналіста є фейком і як убезпечитися від цього явища самим журналістам і їхній аудиторії? Про це говорили 7 листопада в Сумах учасники дискусійного клубу Українського ПЕН «Інформаційна безпека: як не потонути під лавиною фейків?». Модерував дискусію журналіст і письменник Євген Положій.


Інформаційна гігієна — на першому місці

Уявімо дві ситуації. У першій телеканал повідомляє, що політик замовив убивство свого брата. І хоча журналісти не наводять достатньо доказів, цей сюжет сильно впливає на рейтинг перед виборами. У другій — сайт повідомляє, що в старому будинку зірвався ліфт і вбило немовля. За декілька годин виявляється, що обидва повідомлення передали ситуації не такими, якими були насправді. Чим вони відрізняються? Унаслідок першого повідомлення політик не встигне відновити репутацію до виборів і не отримає голоси виборців. Друга новина, скоріш за все, збере багато переглядів та емоційно відгукнеться в читачах — сумом та злістю на комунальників, які не відремонтували ліфт. 

Голова правління Національної суспільної телерадіокомпанії України Зураб Аласанія пояснив, що перший випадок схожий на замовлення, а другий більше нагадує непрофесійність. Часто всі помилки журналістів узагальнюють словом «фейк», але це не зовсім коректно. Фейк — це навмисне спотворення факту для певної вигоди, найчастіше — політичної або економічної.

Завдання фейків — викликати сильні емоції та підбурити обговорення. Що нижчий рівень інформаційної освіти в людини, то легше вона піддається впливу маніпуляцій. Медіаекспертка та письменниця Зоя Казанжи нагадує, що досі є люди, які пам’ятають історію про розіп’ятого хлопчика, а є ті, хто не знає, що це фейк. «Ми живемо в серіалі. Хто хоче балотуватися на наступний президентський строк, уже повинен вигадувати сюжет», — додає експертка. 

На думку Зої Казанжи, популярність фейків пояснюється тим, що на Вєрку Сердючку завжди ходить більше людей, ніж на класичний концерт. «Ми дуже прогнозовані — у світі справді існує всього 36 сюжетів», — каже пані Казанжи. І фейки будуються навколо найпопулярнішого: суму, сміху, скандалу, смерті, сенсації та сексу. У цих тем велика емоційна складова. Зоя Казанжи радить читачам і глядачам: «Якщо ви побачили інформацію, що викликає у вас сильну емоцію, зупиніться й подумайте, кому це може бути вигідним». Отже, на перше місце виходить інформаційна гігієна кожного.


Медіа мають дбати про власну репутацію


На парламентських слуханнях «Безпека діяльності журналістів в Україні: стан, проблеми і шляхи їх вирішення» 6 листопада міністр культури, молоді та спорту України Володимир Бородянський наголосив, що треба посилити відповідальність журналістів за поширення неправдивої та маніпулятивної інформації. Учасники дискусії в Сумах з обережністю поставилися до такої ініціативи. Зокрема, Зураб Аласанія та регіональний представник «Детектора медіа» Олексій Захарченко застерігали, щоб не сталося так, що влада спрямує нові інструменти проти невигідних журналістів, а не проти поширення фейків.

На сьогодні журналісти мають право на помилку, якщо в ній не було злого умислу. Якщо помилку допустило перше видання, яке поширило неправдиву інформацію, його виправданням може бути гонитва за першістю. Але всі наступні мають перевіряти інформацію перед публікацією. Саме через це Зураб Аласанія закликає не виправдовувати журналістів. «Клікбейт — це найгірше, що в нас є», — вважає він. Особливо шкідливий клікбейт із брехнею. Люди ліпше запам’ятовують негатив, тому навіть після спростування неправдивої інформації, пам’ятатимуть її. 

Засновник сумського онлайн-видання «Цукр» Дмитро Тіщенко розповідає, що для більшості регіональних медіа сенсаційні новини — «це просто хліб». Неважливо, що довіра читача буде підірвана, — важливо, щоб на новину клікнули зараз, навіть якщо вона не перевірена. На думку пана Тіщенка, не так просто позбутися фейків і гучних заголовків, коли аудиторія любить «трешак». 

Однак в українських медіа є позитивний тренд: авторитетні ЗМІ дедалі частіше постять не просто новину, а пояснення до неї. Споживачам інформації стає цікавим аналіз, без маніпуляцій і фейків. Існують генератори новин, які просто подають інформацію без оцінних суджень. А коли людина бачить, що журналіст зробив більше за генератор: не тільки розповів інформацію, але й пояснив її, — його далі читатимуть і приходитимуть до нього знову. 

Сьогодні продукувати новини може кожен. Раніше в ньюзрумі працювало багато людей, кожен виконував окрему функцію, щоби випустити новину. Нині ньюзрум уміщується в одному телефоні. Найбільшим медіа є фейсбук, і один допис може побачити більше людей, ніж опублікований матеріал на сайті. Єдина верифікація, доступна на фейсбуку, — синій прапорець, і користувачі йому справді довіряють. Хоча насправді єдине, про що він свідчить — паспорт цієї людини є в базі фейсбука; ми не знаємо, хто погоджує ці прапорці й наскільки вони стандартизовані. 

З іншого боку, більшість українських інтернет-сайтів також не зареєстровані. Тож ані журналісти, ані інші члени редакції не несуть професійної відповідальності за публікації на їхньому сайті. Учасники дискусії погодилися, що для медіа нині важливо будувати власну репутацію та здобувати довіру читачів.


Джерело: Детектор медіа

Социальные комментарии Cackle