Де наші сучасні Бандера, Стецько, Коновалець, Шухевич, «Вголос» дізнавався в авторитетних громадських діячів та експертів.

Василь Шкляр, український письменник, політичний діяч

Щоб народжувалися постаті рівня Шухевича, в Україні потрібна велика підтримка українського національного середовища. Як показує життя, наразі націоналісти ще не мають у суспільстві достатньої підтримки, тому такі люди не можуть очолити державу.

А ще в нашій державі склалися такі обставини, в яких вони не можуть реалізуватися: це і зовнішній конфлікт, і внутрішній тиск. Тому цим людям потрібен якийсь час, щоб вони виринули на поверхню історії. Через певний специфічний розвиток нашої держави, зокрема захоплення важелів впливу людьми, далекими від українського націоналізму чи патріотизму в найвищому розумінні цього слова, дуже складно стати героєм, як Шухевич. Потрібні вкрай радикальні дії, а зробити їх в умовах української демократії дуже непросто. Втім, нові герої вже формуються серед добровольчих батальйонів, саме звідти вони розпочнуть свій шлях.

Володимир Цибулько, український поет, перекладач, есеїст, політичний діяч

Націоналістичне середовище в Україні є. Є, наприклад, спадкоємець ОУН – Конгрес Українських нацоналістів, є модернова націоналістична сила ВО «Свобода», є продовжувачка мельниківського руху ОУН. Саме це націоналістичне середовище може генерувати сучасні ідеї.

Сергій Таран, політолог, співзасновник та голова Правління Центру соціологічних та політологічних досліджень «Соціовимір»

Національні герої – це феномен суспільної оцінки, бо діячів минулої епохи завжди оцінюють краще, ніж теперішніх, і це нормально. Нікому з людей за життя не ставлять пам’ятники, тому, в принципі, не можна казати, що в нас зараз немає нових героїв, яких можна було б прирівняти до Шухевича. Герої є, і багато з них нині на фронті, є і політичні сили, які щось зробили, що оцінять уже наші нащадки. Найбільше в майбутньому оцінюватимуть тих людей, які зробили свій внесок в оборону країни, тому що Україна тепер у стані війни, а це насамперед оцінять. Герої визрівають у всіх середовищах, просто оцінюють такі вчинки, які створюють певні майданчики дій. Останні події, а це Революція гідності, війна на Донбасі, породили нових героїв, деяких з них ще не визнають, але це лише справа часу.

Левко Лук’яненко, український дисидент, співзасновник Української Гельсінської групи, політик та громадський діяч

Степан Бандера та Роман Шухевич – одні з видатних постатей української історії та керівники національно-визвольного повстання середини ХХ століття, яке дістало назву «бандерівщина». Так, перше десятиліття минулого століття – це боротьба за створення української державності, цю боротьбу народ назвав, як «петлюрівщина», сини, так би мовити, «петлюрівського руху» стали вже «бандерівцями» – це вже наступне покоління. Ось тепер почалась українсько-російська війна за справжню Незалежність. Усе почалося з Революції гідності, там не було одного героя, там уся нація була героями. Це ті люди, які пішли на фронт, коли Москва направила свої бандитські, диверсійні групи та армію.

А наша армія була розвалена і реально оборонятися було майже неможливо. Але знайшлися патріоти, які назвалися добровольцями. Від проголошеної самостійності до незалежності ми йшли 25 років. Герой – це людина, яка йде на смерть задля свободи нації. Степан Бандера, Роман Шухевич загинули у боротьбі за національну ідею, вони за свободу заплатили життям. І ті хлопці, які у 2014, 2015, 2016 роках померли за Україну, ціна їх життя не менша. Ці люди є представниками нового покоління борців за волю України, втім з них поки ніхто не виділився, як виділився свого часу Петлюра чи Шухевич. Разом з тим, теперішня війна ще не закінчена, а тому обов’язково знайдеться ще хтось, чиїм іменем називатимуть ціле покоління.  

Юрій Сиротюк, директор центру «Українські студії стратегічних досліджень»

Люди не народжуються героями чи негідниками. Справа, яку робить людина, визначає її позицію. Хто займається великими справами, стає великими: і Бандера і Шухевич, і Коновалець, і Стецько – це люди, які займались великими справами і стали великими людьми. Свої справи вони робили не вимолюванням, не проханнями, не повзаючи на колінах, а виборювали у боротьбі. Якби 75 років тому не було Акту, то не було б можливо України. Всі, хто приймали цей акт – майже всі загинули. Вони розуміли, що він не має практичної перспективи, але вони не орієнтувались на політичну кон’юнктуру, думку Сходу чи Заходу, Гітлера чи Сталіна. Вони сказали, що Українській державі бути і якщо потрібно, вони покладуть за це життя. Історична вага визначається далекоглядністю цих людей.

За життя Шухевича ніхто не вважав супергероєм, тому потрібен певний історичний проміжок, щоб сказати, хто рівний Бандері та Шухевичу. Інший нюанс – в нас люблять тільки мертвих героїв, і це величезна проблема цілої нації. Бо щоб тебе визнали, ти мусиш померти. Україна сьогодні в боротьбі, у вогні й сьогодні таких новітніх Шухевичів вдосталь, але ми не хочемо їх помічати. Герої є, тільки сьогодні культ «попси», телевізійного «зомбоящика». Героїв я бачу щодня, я бачу їх на фронті. Але в Україні є глибоке провалля між постокупаційною владою - тобто тими, хто хоче стати господарями на своїй землі та постколоніальною владою, яка нічим не відрізняється від комуністів чи «януковичів». Є конфлікт нації та держави, але оскільки ми маємо викривлене поняття держави – це гальмує шлях новим героям.