Не інтригуючи і не заплутуючи, питаємо: БУрики чи БурикИ. Існує версія про прізвище Бурий, а не Бурик у цій родині. Спробуємо з’ясувати родинні зв’язки Буриків. Віртуально наближуємось до Бурика Тимофія, по-родинному – Тимка. Ми на вул. Солтуси 23, нині вул. Бандери 57. Зело цікавою людиною був Тимко Бурик, роки його життя 1888 – 1979. Під час Першої світової війни воював у Італії, потрапив до Африки. За спогадами внука Ярослава Бурика, дід Тимко казав, що їх прозивали «Капчуками» (капчук – це мішечок для тютюну). Тоді, на початку 20-го століття, було все – і в полі, і в коморі, і в склепі – лиш би гроші. З дозволу поліцая навіть браунінг можна було купити. Війна покалічила п. Тимофія, мав поранену ногу. Натомившись у полі чи іноді трохи «закропившись», пан Тимофій міг розраховувати на вірного друга, який завжди притягнув воза на родинне обійстя. «Капчук» старший залишається для Ярослава Бурика світлим спогадом. Бабуся пана Ярослава, Наталія Лучковська, менше закарбувалася в пам’яті, адже померла в 1965 році, лише 6 років по його народженні. Дружина Ярослава Бурика, Світлана Володимирівна Сосула, знає багато про Буриків, допомагає нам якомога краще вирозумітися на стежках цього роду.

Син Тимка і батько пана Ярослава – Бурик Яким (11.2.1922 – 27.2. 2006), знана у Трускавці людина, вояк 1-ї Української дивізії УНА. До дивізії зголосився добровольцем у жовтні 1943 року, брав участь у бою під Бродами з 5 до 15 липня 1944р. у протитанковій роті. Арештований 20.8.1944р «визволителями» і засуджений військовим трибуналом на 10 років. Звільнений 15.7.1954р. Ще будучи молодим, пан Яким грав у футбольній команді. На гру до Львова наші копуни їздили на роверах – добра розминка, чи не так? Дружина Якима Бурика, Любов Степанівна Фалющак (1926 – 2003) з роду Біласів – Данилишиних. Була зв’язковою Романа Макомацького – народного месника. Відсиділа на Півночі довгі роки – з 20.11. 1947 до 5.3. 1955р.

Яким Тимофійович Бурик мав кількох сестер. Катерина – 1912 р.н., її чоловік Василь Гусяк, їхній син – Зеник. Ця сім’я, як годиться, відбула «мандрівку» до Хабаровського краю. Павлина – 1919 р.н. – заміжня за Миколою Гурбою; Ольга – 1926 р.н. – за Михайлом Масейком. А ще була Єва.

На вул. Шкільній, давні номери будинків 19 і 34, також у свій час проживали Бурики. Як вдалося дізнатися від п. Шиманської (по матері Бурик), в цьому закутку від Федя Бурика 20.2.1863 р.н. і Анни Білас (померла 7.5.1942) відбрунькувалися Василь, Олекса, Іван, Марія, Єфросинія, Тетяна і Павлина. Про одних знається обмаль, інші досить відомі. Спочатку про перших. Іван Бурик (7.4.1908 р.н.) опинився у Львові, мав 2 доньки, був вивезений. Марія вийшла заміж у Тустановичах і стала Монастирською. Тетяна, відома ,свідома українка, вийшла заміж за Михайла Паньківа до Болехівець, мала багато дітей. Про Павлину відомо тільки, що народилася в 1916 р.

А тепер про більш знаних братів і сестру. Приміром, про лінію Єфросинії чи Февронії по-тутешньому, роки життя якої 1888 – 1947. Вона побралася з Яворським Петром Михайловичем (1.7.1887 – 1947), який у Тустановичах мав певний прибуток від нафти. Пан Яворський збудував віллу «Сонце» на Річках. Це подружжя мало таких дітей: Павлину 1912р.н. пошлюблену з о. Іванчуком; Стефанію 1916 р.н. – її син о. Петро є трускавецьким деканом; Петра 1921 р.н. що був шахтарем; Володимира 1923 р.н. – був кравцем; Ярославу 1925 р.н. – працювала економістом і Дарію 1929 р.н. Ці Бурики мали прізвисько «Приймачі».

Більш розлого про Дарію Петрівну Яворську-Шиманську. Вона має гарну пам’ять, чітко мислить, добра оповідачка. Пані Шиманська мешкає на вул. Симоненка в хаті, збудованій її батьком на обійсті Гурб’яків у 1916. В дитинстві Дарця захворіла на віспу. Її винесли на стрих – для ізоляції. Здавалося, що вже все… Але Бог розпорядився інакше. Дитина вижила, одужала. Вчилася у дрогобицькій кравецькій школі. П. Дара й досі дивує активністю, ініціативністю, вираженим патріотизмом. За любов до України – а це страшна провина з погляду московських окупантів – родина п. Дарії з 1946 року перебувала на «перевихованні» аж у Норильську. Повернення додому п Дарії – вже Шиманської – відбувалося через суцільну смугу різних перешкод. Діти п. Дарії – Володимир і Галина – незламні патріоти, справжні націоналісти.

Не можемо не зупинитися на іншій знаній гілці родини Буриків, що мешкала на вул. Шкільній 34. Цей будинок за радянської влади був знесений. Василь Федорович (чи Теодорович – тоді звучало і сприймалося рівноцінно) 5.4.1896 -1981 р.р. одружився 25.9.1920 р. з Гурбою Марією (3.12.1896 -1980 р.р.). Батьки п. Марії – Петро Гурба і Катерина Гладка.

Подружжя Василя і Марії Буриків жило в достатку і мало добрих дітей. За участь у визвольному русі вся сім’я з приходом «червоних визволителів» зазнала переслідувань і поневірянь по Сибірах. Василь Бурик замолоду служив в австрійському війську і мав звання підофіцера. Був авторитетним газдою, щирим патріотом. Під батьковим впливом сини п. Василя стали членами ОУН. Його вміння організувати людей запобігло нищенню Трускавця перед війною, коли поляки, в апогеї міжнаціональної ненависті, мали намір попалити хати активістам. Старший син п. Василя, Ярослав 14.8.1921 р.н., був одним з активістів місцевої боївки ОУН. Потрапляв до пазурів гестапо, був і в лабетах НКВД. Відбував покарання. Син його, Мирон 1948 р.н., завдяки своїм здібностям домігся посади керівника будівельного тресту. Дочка Василя Бурика – їмость Ольга 28.5.1923 р.н. Її чоловіка, отця Ярослава Манчака, отруїли кагебісти за відмову співпрацювати. П. Ольга вивела в люди сина Ярослава1948 р.н., який отримав добру освіту і домігся високих звань (був мером Кропоткіно і депутатом Держдуми в епоху Єльцина). Ще один син Василя Бурика Теодор 16.2.1925 р.н., будучи керівником молодіжного крила місцевого підрозділу УПА, спричинився до доброї вишкільної роботи серед юного покоління месників. Тортури і приниження, роки ув’язнення – всього зазнав цей борець за волю України. Діти Теодора Васильовича Бурика – Ігор 1956 р.н. і Орися 1962 р.н. Слід подати відомості про Дарію Василівну Бурик 1.12.1926 р.н. Її, студентку Львівського університету, разом з батьками вивезли на Далекий Схід як «бандпособніков». Її старші брати також уже були на «перевихованні». Подружя Дарії Бурик і Ярослава Гузичака виростило дітей – Остапа і Лесю, обоє стали лікарями.

Наймолодшим серед дітей Василя Бурика був Мирослав 20.11.1930 р.н.. У Трускавці це добре знана людина – активний учасник Відродження, депутат міської ради, член виконкому. Панові Мирославу вдалося написати захоплюючу книжку про наше місто, його минуле, про рід Буриків в радості, боротьбі і стражданнях. Книга вийшла в 2009 році і називається «Життя за життя». Ознайомитись із змістом цієї книжки необхідно всім небайдужим трускавчанам.

Рухаємось уздовж ще однієї гілки роду Буриків. На вул. Шкільній № 19, згідно з записом в архівній книзі Трускавця від 1933 р., прийшов на світ Олекса Бурик, син Федя і Анни з Біласів. Народився 24.8.1900р.і помер в 1960, у зрілому віці працював на бурових вишках. 6.3.1924 р. одружився з Параскою Гладкою, донькою Олекси і Марії Метіль (1894 – 18.10.1964). Молоді люди добре газдували, мали коня, тобто на тодішні мірки були багачами. Дещо про їхніх нащадків. Син Роман  27.8.1924 р.н. і його дружина Ольга з Мотик мали дітей: Ореста, Зеника й Галину. Про сина Павла (6.4.1927 – 10. 12. 1999) трохи нижче. У дочки Стефанії (19.1.1930 р.н.) та її чоловіка Дорка Карпина були наступники - Володимир і Михайло. У Ярослави (7.8.1932 р.н.) в заміжжі з Романом Іванчуком були діти Леся і Ростислав. Про сина Михайла (25.5.1937 – 6.4.2014) та вище згаданого Павла розповімо докладніше.

Павло Олексійович Бурик довгий час – 7 років – служив у Радянській армії, на Далекому Сході. Це по-різному трактувалося. Совіти були певні, що Павло не зможе поповнити ряди повстанців. Натомість родина отримувала якусь гарантію безпеки щодо вивозу. Після повернення Павло одружився з Лідією Матвіївною (12.7.1930 р.н.), родом з Богуславщиини, яка опинилась у Трускавці в 1950р., рятуючись від голоду. Не всі радо вітали молоде подружжя, дехто бурчав: «нащо москальку брати?» . Традиційно для нас вважати східняків «москалями», хоча Богуслав – на Київщині, і нема цілковитої певності, де більше істинних українців! Майдан 1914 р. і війна на Донбасі ламають стереотипи минулого. Україна з різними людьми все-таки єдина і цілісна!

Пані Ліда дуже гарно відгукується про 50-і роки у Трускавці і, зокрема, про свою родину. Там, у домі на Шкільній вулиці, панувала атмосфера довіри, любові, поваги, взаємодопомоги і толерантності. Разом працювали, господарювали, святкували з піснями і колядками. Якийсь особливий затишок огортав цю родину.

Павло і Лідія Бурики мають своє продовження в дітях – це доньки Наталія 1953 р.н. та Ірина 1961 р.н. Власне від Ірини Павлівни вийшла ініціатива зустрічі. Дуже цікавими були її  сповнені світлої радості спогади  про родину, про давнє життя і побут батьків та дідів.

Згадаймо ще про Михайла Бурика, молодшого брата Павла. Отже, Михайло Олексійович Бурик працював столяром, потім виконував роботи з установлення різноманітних трубопроводів (для Трускавця це важлива річ). Його шлюб відбувся в 1967р. Дружина Ярослава Василівна (9.11.1944 р.н.) в захопленні від своєї  свекрухи Параски Гладкої-Бурик, яка була надзвичайно доброю і сердечною. Завжди готова  прихистити й нагодувати бідних, переночувати подорожніх. У старій хаті на Шкільній 19 була велика челядь. Дорослі і діти – всі жили дружно. Пані Параска тримала лад, кожного настановляла і одночасно захищала. Ця сім’я – приклад християнської спільноти, гідний наслідування.

Подаємо дані про окремих представників родини Буриків, узяті з церковних книг Трускавця.

Бурик Яким, син Якима і Анастасії Пилипів (24.8.1899 – 29. 3.1936).

Марія Старосольська, дочка Стефана і Юлії Свіряк 1902 р.н.

Діти: Ольга 13.5.1925р.н., Теодора 22.1.1930р.н., Тарас 2.1.1928., Стефанія 6.3.1932.

Вдова Катерина Бурик 26.11.1856 – 2.11.1934. Вул. Огродова 3 (Перлина Прикарпаття).

Бурик Іван, син Олекси і Анастасії Кулинич 7.10.1882 – 21.11.1912.

Теодозія Гусяк, дочка Юрка і Параски Головчинських 8.6.1891. Анастазія 9.3.1915.

Вул. Огродова 7. Бурик Василь, син Андрія, 10.1.1877-20.5.1933, шлюб 14.2.1904. з Анною Андрушко 5.5.1887. Марія, Єва, Єфрозина, Павлина, Ольга. Вул. Помірецька 45. Бурик Конрад в шлюбі з Серафимою (1885). Дмитро 1920. Вул. Огородова, Бурик Ярослав Павлович, 1931 – 1985, дружина Масейко Михайлина Антонівна. Діти Леся 1958 р.н. працювала на пошті старшим електромеханіком. Син Михайло 1987 р.н.

Микола Іваник,

Дарія Шиманська (з Буриків), Ігор Ліщинський,

історико-краєзнавчий клуб «Сива давнина»