13.10.2016 Трускавець Розмір шрифту: [+] [-]

Залізний лицар з під знаку Ідеї Нації

Залізний лицар з під знаку Ідеї Нації

Знайомтесь: боєць полку «Азов» трускавчанин Іван Сенюта. Він – залізний лицар. І це не в переносному, а в буквальному, прямому значенні.
В Широкіному, під час чергової зачистки селища, Іван підірвався на замаскованій  гранаті. Сталося це 27 жовтня 2015 року. Близько сотні осколків  вп’ялись тоді в його ноги, руки, голову… Думав – хана. Але вижив. Місяць ці осколки діставали лікарі в Дніпрі, а потім ще у Києві. Ще з півсотні дрібних металевих уламків у ньому сидять й досі  і час від часу даються взнаки.  Коли біль стає нестерпним – лягає на операційний стіл. А підлікується – повертається в «Азов» боронити Україну.  В останнє був у полку в травні.  Та бойові будні виявились недовгими – рани далися взнаки, осколки зарухались. І знову шпиталь, операції… Лікарі кажуть , що з більшістю цього металу він проживе усе життя…
І він з ним живе. У жовтні – чергова операція і надіється, що остання. Поправиться і до бойових побратимів -  воювати до перемоги. «Азов» став і його домівкою, і його церквою, і його роботою на війні. Тут все особливе, піднесене, героїчне. Символ «Азову» - знак Ідеї Нації. Воїни полку хоча й різних національностей, сповідують різні релігії, але молитву читають разом тільки одну: «Україно, Свята Мати  Героїв, зійди до серця мого…». Філософія полку в десятках простих правилах і гасел: «Лише силою духу можна перемогти ворога. І переможець той, у кого дух орла, а не той, у кого тіло лева», «Азов» своєю ідейністю, бойовою виправкою, самопожертвою наводить жах на ворогів. Азовці відповідають на кожен випад сепарів. Та так, що ті жаліються ОБСЄ. А люди вважають їх героями, захисниками. Коли командування вирішило відвести полк з передової, то на його захист вийшли маріупольці і заявили, що тільки за спинами азовців вони відчувають себе в безпеці…
Сьогодні життя поза полком, поза ратними буднями здається Івану Сенюті якимось невиразним, сірим, беззмістовним. А на війні все справжнє: друзі і вороги, любов і ненависть, спрага жити і готовність померти, відчуття Батьківщини і синівського обов’язку перед нею…
Ця війна його змінила, загартувала, зробила таким, яким він є – залізним. І він дякує долі, що привела його до «Азову»…
Врешті долю Іван  вибрав собі сам. Коли Путін захопив Крим і послав своїх бандитів на Донбас – Іван якраз здобув другу вищу освіту - фах економіста  в кращому варшавському університеті Лазарського і працював у польській фірмі «IDS-BUD». Перед ним життя стелилося і добрими заробітками, і ще кращими перспективами. А він не знаходив собі місця, мучив себе питаннями: що він, українець, тут у Польщі робить, коли в Україні війна; чому його Вітчизну їдуть захищати грузини, білоруси, а його земляки нерідко втікають від мобілізації; як з цим потім жити..?
Спочатку з Варшави  задзвонив на контактний телефон батальйону «Донбас» і попросився добровольцем. Йому відмовили. Тоді він задзвонив в «Азов». Відповіли: «Приїжджайте, перевіримо вас». Це був лютий 2015-го.
Наступного дня ранком він вже був у Трускавці, поснідав з ріднею, а вечеряв уже в Києві в АТЕКу на базі «Азова». Пройшов двотижневий підготовчий курс і був призначений стрільцем у першу сотню. Потім були Урзуф, Маріуполь, Гранітне, Широкіне…  Потім нове призначення стрільцем у снайперський підрозділ. І весь час вперед. Рідну землю відвойовували у ворога клаптиками. Тримали оборону і наступали, закріплювались на відвойованих рубежах і далі йшли вперед. За ці клаптики рідної землі на очах загинули побратими «Дюс», «Дюшес», «Сатана»… За кожного з них він буде мститися, мститиметься весь «Азов»... 
Іван вірить в Україну і її перемогу. Форму у Трускавці не надіває – вона для війни. І нагородами: нагрудними відзнаками «За відвагу  в службі», «Захиснику Маріуполя», орденом «За оборону країни» - не хвалиться,  вони для дітей. Але це коли вернеться з перемогою і знайде собі наречену…
Стелися доле йому добром.


Микола Петрів
Социальные комментарии Cackle