ТРУСКАВЧАНИ У ЛАВАХ УПА

14.10.2017 Трускавець Розмір шрифту: [+] [-]

Скільки їх? Скільки тих борців за волю України за останні чотири століття? Ніхто конкретно про це не скаже. Але достеменно відомо, що було їх десятки мільйонів. Адже всі ці роки Україна ні на мить не перестала боротися за свою свободу. Перемагала, падала і знову підіймалась на боротьбу... Аж світ дивувався… 1929 рік. Естафету у січових стрільців переймає Організація Українських Націоналістів. Трускавець прославили Василь Білас і Дмитро Данилишин. Їхня геройська смерть виховала ціле покоління борців за волю України. І це покоління було готове до зустрічі московських „визволителів“ і в 1939 і в 1944 роках. Боротьба була жорстокою. З 1941 року – з фашистами, а з 1944 – з московськими бандами.

Роман_Різняк+.jpgКого найперше можна згадати з трускавецьких месників? Безперечно, легендарного Героя Романа Макомацького. Багато розповідають про цього месника. Про нього написана книга Романа Горака „Месник Макомацький“, на його честь 14 жовтня 1995 року освячено пам’ятник. Кожного року 12 березня трускавчани відзначають його день народження. Проте є ще багато білих плям в історії цієї славної людини. Ми навіть не знаємо, де його могила… Люто ненавиділи і ненавидять вороги України Романа Макомацького. Особливо скаженіли вони після освячення пам’ятника Герою. Та нехай собі, як знають… ті василенки, полінчуки, журналісти з „Вільної України“ та іже з ними. Людська пам’ять – то найкращий архів. А є ще живі побратими Макомацького. Один із них – легендарний Андрій Макарчук. 


У Трускавці Андрія Макарчука знали всі. Адже прожив він у цьому місті півстоліття. Родом він із Волині. Ще в 1944 році, коли Андрієві було двадцять років, він був призваний не в армію, а для служби в міліції. Скерували його в Трускавець. Війна ще не закінчилась, вона продовжувалася за межами України. Жорстока боротьба відбувалась і в Трускавці. Начальником міліції тоді був патріот московської влади, відданий Сталінові та партії, тов. Федір Шапченко з Полтавщини. Андрія готували, насамперед, для боротьби з бандерівцями. Хто такі були бандерівці, Андрій тоді ще добре не знав. Йому втовкмачували, що це бандити. А трускавчани Андрієві подобалися. Культурні люди, які ще були вільними господарями на рідній землі. І він згадував нещасну Волинь, де його сестра з родиною з ранку до ночі важко працювала цілий рік за мішок пшениці. Це було гірше від кріпацтва. Несподівано Андрій познайомився з Романом Макомацьким, якого раніше боялися фашисти, а тепер так само боялися московські енкаведисти. Андрія запросив до себе в гості на Різдво поляк Гондроленські. Тут Андрій і познайомився з Романом Макомацьким. Андрій зовсім нічого не знав про Макомацького. Він дістав від Макомацького фотографію, яку показав черговому. Черговий розповів про Макомацького: „Ти знаєш, що то за один? Та за ним німці всю війну шукали. А тепер шукають наші. Та якби ти його впіймав, то мав би орден Леніна і 30 тисяч рублів“. Тепер Андрій знав про Макомацького. А через місяць зустрівся з капітаном радянської армії. Це й був Макомацький. – То ти тепер знаєш, хто я? – запитав Андрія. – Знаю. – І ордена не хочеш? – Не хочу. – Тоді гроші візьми. Сестрі поможеш. – Нехай хтось інший подавиться ними,– відповів Андрій. Він погодився допомагати Макомацькому. Треба було діставати зброю та набої для неї, одяг, медикаменти. А через рік до Андрія приєдналися ще два міліціонери. Це були Дмитро Мацейко та Володимир Петрушак. Тепер було краще виносити зброю, набої, медикаменти, одяг, взуття. Трійця знала сексотів, попереджала про облави, арешти. Дехто весь час опускав очі в землю, зустрічаючись з Андрієм. Хлопці розповсюджували також листівки. Та підпільники через провокацію і були заарештовані. 

Це було в 1948 році. Андрій Макарчук та Дмитро Мацейко були засуджені на 25 років. А Володимир Петрушак загинув. Андрія завезли на Колиму. Там пробув дев’ять років. Повернувся до сестри на Волинь у 1956 році. Колись Тарас Шевченко писав: „Я бачив пекло, там неволя“. Те ж саме побачив Андрій на Волині. Це було рабство. Мабуть, і рабство було легшим. Краще було навіть у зоні на Колимі. Тут не треба було думати за шмат хліба. І Андрій утік з Волині в Трускавець. Але й тут для нього не було добра. Нема де жити, нема роботи, не прописують. Андрій навіть чекістам у Дрогобичі сказав, що хоче знову на Колиму. Тоді Андрія відправили на будівництво. Переслідуваний на кожному кроці, дожив Андрій до 24 серпня 1991 року. Зустрів цей день у Києві на майдані біля Верховної Ради України. Бачив, як на радощах люди цілувалися, цілувався й Андрій з незнайомими людьми. Останні роки жив Україною, багато читав, особливо про минуле нашого народу… Та невблаганна смерть змусила покинути всіх, кого він так любив. Сотні трускавчан проводили в останню далеку дорогу Андрія Макарчука. Трускавецька поетеса Стефанія Шумило написала вірша, якого присвятила ще живому Андрієві Макарчуку. Але довелося прочитати цього вірша біля могили, в якій вічно спочиватиме Андрій Макарчук.

…Так, багато було повстанців у Трускавці. Чимало їх імен викарбувано на могилі вояків УПА. Героїчне життя кожного з них заслуговує пера літописця. Згадаймо сьогодні їх: Костур Осип, Павличко Петро, Бурик Ярослав, Василишин Іван, Стецик Михайло, Матейків Ярослав, Кіселичник Василь, Кіселичник Михайло, Божик Осип, Божик Михайло, Данилишин Володимир, Гресько Лев, Гресько Мирослава, Гресько Володимир, Лиско Зенон, Лиско Мирослав, Грановський Ярослав, Слонський Зенон, Голубовський Ярослав, Гандзюк Маркіян, Горбаль Ярослав, Габшій Павло, Стинавський Ярослав, Кавцун Богдан, Петрушак Володимир, Габшій Роман… 

Напевно, багатьох ми ще не згадали. Пробачте, рідні загиблих за Україну. Вони разом з тими, чиї імена записано… 

Не можна забути й Хом’яка Михайла. Він родом не з Трускавця, але вже десятки років проживає в нашому місті. Повстанець, учасник боїв з московськими ордами. Важкопораненим потрапив до рук ворогів, був засуджений до смертної кари, яку пізніше замінили 25-ма роками каторги. Повернувшись із табору, не каявся, завжди вірив у кращу долю України. І багато робив для того, щоб цю кращу долю наблизити. Активним був Михайло в роки, коли Україна ставала вільною. Навіть тепер, прикутий до ліжка, Михайло не здається. Він продовжує писати статті. „Не хочу забрати історію з собою в могилу“,– говорить він. Скільки ще можна сказати добрих слів про Михайла та всього не скажеш. Яку Україну ми зараз маємо, хто ми є? Яка наша інтелігенція? 

У Трускавці тисячі інтелігентів, але ця інтелігенція здатна лише стогнати. Частина інтелігенції навіть тужить за тим, що колись було. Від одного свого знайомого інтелігента я почув: „У колгоспників горища тріщали від пшениці, я міг купити хлібину за 16 копійок, а кілограм ковбаси – за 2 крб. 16 коп.“… Ще багато переваг радянського ладу перераховував мій колега. І для чого йому ця Україна? А зробити щось такого, щоб ця Україна була кращою, він не хоче. Жде, щоб за нього це зробили Кучма та його антиукраїнське оточення. Не діждеться від бика молока і від півня яєць. Хочу закінчити словами Михайла Хом’яка: „Гадаю, нам треба і далі боротися, бо держави, про яку ми мріяли, за яку змагалися і страждали, ми ще не маємо“.

З книги Дмитра Ців’юка «За волю розбійник не стане», 2004 р.

Социальные комментарии Cackle