Спогадами про Революцію Гідності поділились активні учасники Майдану, трускавчани Ігор Паньків та Оксана Кіселичник

22.02.2016 Трускавець Розмір шрифту: [+] [-]
Спогадами про Революцію Гідності поділились  активні  учасники Майдану, трускавчани Ігор Паньків та Оксана Кіселичник

  В ці дні Україна оплакувала та згадувала  Героїв Небесної Сотні, людей, які поклали своє життя на вівтар Європейської України у холодний 2014рік. Два роки тому люди з надією на те, що їх почує влада і Україна стане ближчою до Європи, знову зібралися на Майдані Незалежності. Та владний режим Януковича  вирішив  зухвало та блискавично придушити мирну акцію  протесту  українців – на обеззброєних людей послали беркут та снайперів. Серце України – Майдан Незалежності -  палав  вогнем та тік кров’ю,обростав  наметами та барикадами,  горів  шинами та потопав у сльозах.  Єдиною  зброєю українців в ті дні  стала  віра та згуртованість, які допомогли подолати зброю та владну агресію. 

              Спогадами про Революцію Гідності, напружені миті протистоянь на Майдані з «Джерелами Трускавця» поділились  активні  учасник Майдану, трускавчани Ігор Паньків та Оксана Кіселичник.

Ігор Паньків : «Майдан для мене розпочався з концертів Руслани. Це була мирна акція, яка у листопада 2014 року об’єднала у серці України – на Майдані Незалежності -  людей різного віросповідання, різної крові та національностей. Це було місце, де збирались люди, які прагнули бачити Україну європейською державою. 

Для мене були дві критичні дати  на Майдані – перша в грудні, коли штурмували Будинок профспілок, один із штабів Майдану. В цей час я з молодими хлопцями зі Львова несли варту біля сцени Майдану, відтак допомагали споруджувати барикади біля станції метро «Майдан Незалежності», оскільки була інформація , що «Беркут»  через цю станцію хоче прорватися всередину Майдану. Вночі почалося сильне протистояння, «Беркут» зі зброєю впритул підходив до Будинку профспілок, затискав майданівців у невеличкі кола і таким чином вихоплював людей, яких вивозили у невідомому напрямку, збивали  та калічили. Пам’ятаю, як в ту ніч не переставали дзвонити церковні дзвони – так киян скликали на Майдан, щоб підтримати тих, хто практично голіруч чинив опір озброєному до зубів «Беркуту». Київ відреагував на заклик миттєво  – люди з’їжджалися із різних частин столиці, таксисти везли людей в ту ніч безкоштовно, це була така сила єднання та нашої мужності, яка зрештою і допомогла нам дати відсіч  беркуту. В ту страшну ніч, я допомагав виносити скалічених майданівців, пам’ятаю, як встиг подзвонити міському голові Трускавця – Руслану Козиру, бо був шокований усім побаченим. Зранку на другий день – він уже теж був на Майдані. 

Другою критичною точкою Майдану стали дні 18-20 лютого. Пам’ятаю як сьогодні, 18 лютого був на роботі і тут інформують, що на Майдані є перші жертви, що по людях стріляє снайпер. Таке не можеш слухати мовчки, беру відгул – лечу по квитки до Києва. Все як уві сні – Київ зустрічає холодом, страху не відчуваєш , бо бачиш, як довкола ллється кров. Пам’ятаю, що допомагав виносити поранених, ідентифікував тіла загиблих, виявили, що загинув хлопець з Дрогобичини з села Летня. Думки в ці дні були лиш одні  - тільки б вистояти, бо поразка Майдану, означала б тоді поразку для цілої України. Вистояли, вистраждали,  перемогли, правда понесли жахливі втрати, гинули кращі – молоді, свідомі, патріоти своєї землі, які прагнули  побачити Україну очищеною від зла, корупції та гнилої влади. 

Сьогодні не жалію ні про що. Якби йшла мова про ще один Майдан – ішов би не замислюючись. Оскільки ідеали і прагнення Майдану в життя втілені далеко не всі – ми наївно думали, що здолавши режим Януковича, Україна миттєво стане демократичною державою, позбавленою корупції, олігархічних кланів та злиднів. Нові політики лиш роблять спроби впроваджувати нові реформи, які досконалі ще не скрізь, а найболісніше те, що у владних кріслах до сьогодні сидять чиновники, які два роки тому виступали проти Майдану та цькували його. Тож працювати ще маємо над чим».

Оксана Кіселичник : « Майдан для мене розпочався із звістки, що побили студентів. В ці дні я лежала хвора вдома і за подіями Майдану стежила з телеприймача. Новина шокувала – «Беркут» побив молодих хлопців. Моя хороша подруга Галя Шиманська теж обурена почутим, приїхала до мене і ми якось миттєво вирішили їхати до Києва. Київ зустрів особливою атмосферою – на Майдан з різних куточків України з’їжджалися люди. Для всіх одразу знаходилась робота – чоловіки споруджували барикади, жінки займалися кухнею, були задіяні до інформаційного штабу, хто мав медичні навички – теж був неабияк затребуваний. А ще багато співали, прибирали вулиці і жартували. Аура Майдану – це те, що неможливо передати словами. Таке враження , що Майдан збудив нашу національну гідність, яку хотіли роками приспати. 

Я була на першому розгоні Майдану. Добре пам’ятаю ці події – увесь  день ми прибирали Басарабку, ближче до вечора пішли трохи перепочити додому. Розбудив телефонний дзвінок – на Майдані розгін. Пару хвилин шок. Але збираємось і їдемо, важко дістатися до Майдану, бо почали перекривати шляхи. Приїхали – ревуть дзвони, Руслана зі сцени закликає «Києве,  вставай», люди взяли Майдан у кільце і стояли , стояли до останнього. Пам’ятаю , як насувалися на нас чорні каски, їх була хмара-хмарезна, але люди стояли. Саме на Майдані я побачила наживо – як виглядає добро і зло, як вони борються та пожирають один одного. Але для мене Майдан залишиться нічим іншим, як уособленням згуртованості українців, символом нашої любові та добра. 

Сподівання Майдану сьогодні виправдалися  не усі. Але я переконана – зерно закладене на Майдані по ланцюговій реакції має множитися і проростати добрим врожаєм. Потрібен час і наша віра». 

Ірина Романова 



Социальные комментарии Cackle
Copyright@2015 by Djerela. All Rights Reserved. RSS