Руслан Козир: «Правду казати важко, зате потім жити легко»

19.02.2018 Трускавець Розмір шрифту: [+] [-]
Руслан Козир: «Правду казати важко, зате потім жити легко»

Про «Нафтусю» та «імператорів», патріотизм і перспективи говоримо з міським головою Трускавця 2010-2015р.р. Русланом Козирем


Білий слон для Трускавця

- Руслане Ярославовичу, кінець 2017  і початок 2018 року у Трускавці пройшли під гаслом повернення мінеральних джерел під контроль громади. Першу скрипку тут грає Лев Грицак. Громада, здається, це сприймає схвально, а ви?

- Сьогодні стоїть питання: чи ми - більшовики, чи цивілізована освічена спільнота. Не інакше. Якщо ми - більшовики, то треба пристати на ідею, що завтра всі будуть грабувати і всіх будуть грабувати. До цього ми ледь не скотилися у 2014 році. Добре пам’ятаю тодішнє січневе народне віче в Трускавці, на якому я оголосив Януковича, Азарова та його уряд персонами нон ґрата. Всі тоді дружно плескали. І під ці овації ухвалили рішення йти на штурм місцевого офісу Партії регіонів у санаторій «Карпати»! Козир першим був проти цього. Звичайно, частина людей мене тоді не послухала і все ж попрямувала до Грицака висловити йому своє обурення. Слава Богу, до радикальних дій тоді не дійшло. Але це свідчить, що емоції у нас час від часу таки беруть верх над розумом.

Нинішня кампанія проти ПрАТ «Трускавецькурорту» з цього ж емоційного ряду. Тільки тепер вже не йдуть висловлювати зневагу соратнику Януковича, а сам соратник Януковича веде громаду на ПрАТ. Тут, як кажуть, бракує слів.

Що ж до суті питання, то мова йде про найбільше багатство Трускавця «Нафтусю» і про наше бажання, аби мінеральні джерела були в руках громади, і щоби громада цим багатством розпоряджалася.

Я двома руками - «за».

Тільки чи можливо це зробити сьогодні, вже? А саме до цього закликають краплені персони трускавецького політикуму. Між іншим, один з них за вісім років перебування на посаді мера цього зробити так й не зумів, і не дуже цього тоді прагнув …Чому?

Як на мене - це велика афера, яка нагадує притчу про білого слона. У східних країнах тільки імператор мав право їздити на такому слоні. І коли такий володар мав намір комусь нашкодити, то дарував бідоласі саме білого слона – його не можна було ні продати, ні на ньому їздити, ні вбити, бо інакше й господаря вб’ють. Отже його потрібно було годувати до самої смерті – давати по 300 кг трави щоденно…

Ось такого білого слона під назвою «Нафтуся» і хочуть  новоявлені «імператори» «подарувати» громаді  Трускавця.

вб.jpg

Якщо ж говорити мовою аргументів, то перш, ніж братися за експлуатацію мінеральних родовищ місту необхідно знайти правовий механізм, як ці родовища перевести під юрисдикцію місцевої влади. Далі необхідно вирішити питання, хто від імені громади буде експлуатувати ці родовища. Нам потрібні будуть науковці, фахівці, обладнання. Потрібні будуть значні капітали і час. Нічого з цього місцеве самоврядування сьогодні не має.

А, отже, за таких обставин крикуни за «народне добро» ведуть себе безвідповідально, безсовісно грають на людських почуттях, підсовують ідею фікс. Своїм прагненням зруйнувати монополію «Трускавецькурорту» на видобуток мінеральних вод, вони можуть знищити курорт. Важко собі уявити наслідки від такого волюнтаризму, коли  ПрАТ позбавляють права видобутку мінеральних вод, а натомість не буде іншої структури, яка би це робила. Зупинка видобутку «Нафтусі» навіть на тиждень – це смерть для курорту. 

Проте потуги крикунів для мене не є дивом. Після восьмилітнього хазяйнування такого «імператора» в Трускавці місто було вже на грані колапсу. Його авгієві конюшні я вигрібав три роки. Ми прийшли – місто мало бюджетну пробоїну в сто мільйонів. І якщо ми сьогодні й далі будемо слухати злодіїв, то можемо знову скотитися до тих мінус сто.

- Виходить, що ви захищаєте ПрАТ «Трускавецькурорт»?

- Я завжди захищав і завжди захищатиму інтереси громади і міста. Цими інтересами я ніколи не легковажив і не торгував, а до суб’єктів господарювання відношусь одною міркою: вони мають працювати в правовому полі і приносити місту користь і славу. Це стосується і ПрАТ «Трускавецькурорт». Всі мої п’ять років на посаді мера – це і  роки  протистояння з монополістом ПрАТом. Свідчення цьому  -  статті в газеті «Трускавецькурорту», тодішні публічні виступи депутатської опозиції, яка повчала Козира не сваритися з ПрАТом, а дружити з ним, бо це найбільший роботодавець у Трускавці… А Козир хотів від «Трускавецькурорту» лише одного – аби ПрАТ виконував всі ліцензійні умови щодо експлуатації джерел і 30 відсотків від прибутку з реалізації «Нафтусі» та інших мінеральних вод спрямовував до бюджету громади. І все! Це було б справедливо.

Але аферистам нині не йдеться про справедливість – вони будь-якою ціною прагнуть заволодіти мінеральними родовищами. Їхніми благими намірами, як вони це подають громаді, вистелена дорога в безодню. У цьому я впевнений.

Два чоботи - пара

- Вас не дивує, що нерідко потуги пана Грицака підтримує мер і значна частина депутатського корпусу?

- Нічого дивного. Той пан допомагав Кульчинському прийти до влади, а Кульчинський тепер допомагає Грицаку реабілітуватися перед громадою. В народі кажуть, що два чоботи - пара. Йдуть в одному напрямку. Один за вісім років розпродав майже все майно і землю громади, а другий прославився марнотратними аферами та безпорадністю. 

Влада сьогодні допрацювалася до того, що перспективами курорту ніхто не займається. І це за наявності надпотужного бюджетного ресурсу. Не змогли елементарно відстояти швидкісний поїзд з Києва до Трускавця, дозволили закрити верхній бювет, що призвело до втрати іміджу курорту і великих економічних збитків підприємцям. За цей хаос і безлад повинен нести відповідальність весь депутатський корпус, який голосує й підтримує дерибан бюджету.

А чим цинічно вихваляються чиновники? Тим, що рекламують наш курорт в Ізраїлі, Німеччині, Італії!?… Тобто даремною тратою коштів і часу. Трускавець ще довгий час не буде цікавим закордонному споживачу. Курорт необхідно пропагувати в Україні і боротися за внутрішнього відпочивальника. А робити це кваліфіковано, системно, відповідально -  у влади або немає бажання, або тями. Загалом влада у нас сама по собі, громада сама по собі і суб’єкти господарювання самі по собі. Влада заграє з громадою, бізнес вигрібає як може, а громада чухає чуба і чекає манни небесної від утворення об’єднаної територіальної громади так званого «великого» Трускавця, який пропагує мер.

Великий Трускавець – за межами чи за славою?

- А яке ваше бачення Трускавецької об’єднаної територіальної громади?

- Свою позицію я завжди декларував чітко: трускавецька ОТГ має розвиватися в межах затвердженого Генерального плану міста, який був прийнятий за моєї каденції. Критикував і критикуватиму маніловщину нинішнього міського голови, який  своїм волюнтаризмом, непродуманими і не прорахованими кроками доб’є курорт,  якщо об’єднає навколо нього села Уличне, Бистрий, Доброгостів, Орів та Зимівки. Практично всі ці населені пункти є дотаційними. Доб’є, бо коштів на розвиток інфраструктури нашого курорту після такого об’єднання не залишиться – їх  потрібно буде вкладати в сільські школи, амбулаторії, бібліотеки, в дороги тощо. Кажу про це як підприємець, який щомісяця відраховує чималі кошти до місцевого бюджету. І я хочу, і думаю, що так скаже кожен підприємець Трускавця, аби ці кошти працювали саме на рідне місто, на його розвиток, на вирішення соціальних питань громади, а не розпорошувались на забаганки та афери, однією з яких є ідея так званого «великого» Трускавця.

Це ж не жарт: при запропонованому форматі об’єднання територія  Трускавецької ОТГ збільшується у 20 разів (!), а населення - на третину. Якщо ми порівняємо наші видатки на 1 кв. км Трускавця і розділимо їх на всю територію ОТГ, то Трускавець  втратить у рази. Можливо, ми матимемо якісь інші плюси? Жодних! Отримаємо тільки серйозні проблеми в освіті, медицині, соціальній сфері, інфраструктурі. І всі ці проблеми зваляться на плечі нашої громади, на бюджет міста. Про розвиток курорту та його європейськість  можна буде забути. Мене така перспектива не влаштовує.

Та оскільки ми сьогодні орієнтуємось на розвиток саме курорту, то варто зазначити, що він може розвиватися за рахунок лише прилеглих територій. Такими є села Станиля та Модричі. Саме з громадами цих сіл, з їх представниками і слід працювати міським чиновникам та напрацьовувати взаємовигідні плани об’єднання.

Не біда, якщо громади цих сіл не захочуть об’єднуватися з нами в одну громаду. Трускавець був і є самодостатнім й перспективним курортом. Нинішні чиновники, на жаль, його потенціал розпорошують, дбаючи про власну вигоду, причому вигоду на один день. Для мера головне – зірвати куш. Закінчиться в нього каденція - позичатиме очі в сірка …

До моїх застережень і пропозицій чиновники можуть не дослухатися, а мер і далі носитися з ідеєю «великого» за територією Трускавця. Апетитів та амбіцій йому не бракує. Кажу про це відверто і прямо. Мені, і гадаю, що й громаді, потрібен великий Трускавець не за межами, не за територією, а за добробутом, за статусом, за славою, за доброю опінією в Україні та світі.

Де гречка, а не важка праця – там немає еліти,  немає добра

- Але така ситуація, коли чиновники дбають більше за власну кишеню, ніж за інтереси громади, не тільки в Трускавці. Може в 2018 році щось зміниться на краще?

- Так, переживаємо не найкращі часи. Ми в очікуванні якогось безкоштовного чуда. І в цьому стані ейфорії - всі роки нашої незалежності. На 2018 рік надій мало. Це - рік перед виборами, а, отже, неминучі протистояння, політична боротьба та нові обіцянки чуда, в яке ми знову повіримо…

Проте немає в житті іншого рецепту виходу з кризових явищ і складних ситуацій, як тяжка праця. Сьогодні є світова практика - маємо приклад Франції, Іспанії, Італії, Німеччини та інших країн, що зазнали значних людських і матеріальних втрат у війнах 20 століття. Але вони піднялися на ноги. Рушій їх прогресу - тяжка праця людей і відповідальність політиків. У нас - ні того, ні - іншого. І корупція зростає. Це стосується і вищих ешелонів влади, і місцевого самоврядування, коли кошти бюджету освоюють виключно фірми, що дотичні до чиновників і т. д. Запрошення іноземних фахівців на різні державні посади ситуацію в нашій державі не змінило. Україна має родити і виплекати свого лідера, свою політичну та професійну еліту, яка працюватиме для перспектив і поступу свого народу, своїх громад. Про це треба думати людям і просити Господа, аби він послав нам таких оборонців.

- Ми вже з десяток разів вибирали собі еліту, а потім чухали чуби, що не тих вибрали.

- А чому не тих вибрали? Бо вибирали вухами та очима – солодкі обіцянки та гарні картинки. Дуже довірливий ми народ. А вибирати потрібно холодним розумом. Останнього нам бракувало і ще бракуватиме тривалий час. Будьмо реалістами. Майбутню еліту і на наступних виборах визначатимуть телевізор, радіо, газети, білборди та гречка. А, отже, ще певний час разючих змін на краще не буде. Це треба приймати як належне. Але не миритися з цим. Людям треба завжди говорити правду. І навіть якщо вона дуже гірка і люди її слухати не хочуть. Науку Франка: «Хоч би ушам глухим, до німої гори, — говори!»  - я собі взяв за правило життя. І сьогодні людям теж говорю правду: там де гречка, де солодкі обіцянки, а не важка праця і тверда патріотична позиція – там немає еліти, немає добра, там немає  поступу ні в економіці, ні в соціальній сфері, ні в політиці.

Найбільша проблема - живемо в середовищі брехні

- Ви говорите про патріотизм, але не він сьогодні є визначальним в Україні. Мільйони людей виїхали з нашої держави на заробітки в східну і західну Європу. Цей процес набирає все більше обертів. Натомість вже в Україні скрізь бракує робочих рук…

- Так, трудова міграція зростає з кожним роком, особливо зараз, коли діє безвіз. Але дивитися на це трагічно я б не став. Сьогодні держава ще не може створити умов, при яких би люди отримували належну нагороду за свою працю і жили безбідно. Тому найбільш активні українці вирушили до Європи, де свою працю обмінюють на більш-менш пристойну зарплату. Їх незаслужено обвинувачують у непатріотизмі. Питання в тому, що у нас почуття патріотизму перетворене в щось таке анахронічне. Люди змагаються в патріотизмі в фейсбуці, якимись зовнішніми атрибутами – найбільшими прапорами, вишитими сорочками, гаслами тощо. На мою думку, отакий нав’язаний нам в масовому прояві голосний атрибутний патріотизм, він вимиває справжнє глибинне почуття патріотизму.

Патріотизм, в першу чергу, це є щоденна самовіддана тяжка праця на себе, на родину, на державу. І без різниці чи це праця простого працівника, чи письменника, чи підприємця. Я за те, щоби люди їхали за кордон, працювали, заробляли, набиралися досвіду європейської господарки. Але хочеться, щоби вони поверталися і весь набутий досвід впроваджували в Україні і піднімали українську економіку. Для цих людей уряд мав би створити всі умови для продуктивної праці і бізнесу.

Але я би не радив всю відповідальність за нинішній стан речей в державі списувати на президента, уряд та парламент. Ми всі маємо відчувати за це відповідальність – ми обирали і президента, і депутатів. Сьогодні ні я, ні люди не можуть впливати на столичну владу – ми не призначаємо членів уряду. Але що нам заважає впливати на владу на місцях, яку самі вибрали, в якій кожного чиновника і депутата знаємо в обличчя?

І найбільша проблема, яка нам не дозволяє вирішувати всі інші проблеми, що ми живемо в середовищі брехні. І якщо трапляється якесь виключення серед чиновників і людина працює на честь і совість, то такій людині ще більше не вірять ніж брехуну і корупціонеру. Бо вона біла ворона…

- Але ж білих ворон не буває…

- Бувають. Найважче в житті сказати правду, зате потім легко жити. Правдою наживаєш не оплески та обійми, а недругів та ворогів. Вони можуть об’єднатися, створити коаліцію на виборах, як це трапилось зі мною, але вони не в силі похилити тобі голову, замулити твоє людське сумління.

Може настала вже  пора прислухатись до гірких та мудрих слів Франка про земляків: "… Так мало поміж ними знайшов я характерів, а так багато дрібничковості, тісної заскорузлості, дволичності і пихи, що справді не знаю за що мав би я їх любити… Чи може, маю любити Україну як расу, ту расу обважнілу, розгнуздану, сентиментальну, позбавлену гарту і сили волі, так мало здібну до політичного життя на власному смітнику, таку плодючу на перевертнів найрізнороднішого сорту..."

От коли ми собі цю Франкову правду скажемо – ми поставимо собі правильний діагноз, ми будемо тоді знати що робити, аби вилікуватись від брехні, пустослів’я, кумівства, хабарництва. Ми станемо відповідальними громадянами. Ми зможемо спитати владу і за марнотратство, і за корупцію. Але при умові, що ми від цієї влади не брали гроші коли її обирали, не мали від неї подачок, що ми є незалежні від неї, але вона залежна від нас.

От тоді все і зміниться в житті держави, в житті міста і в житті кожного з нас. Але якщо ми брали гроші – то мовчімо і їмо те, чим нас годують. А годують - брехнею. І найсвіжіша брехня про «Нафтусю», як манну небесну, видобуток та розподіл якої хочуть контролювати місцеві нувориші …

Записав Микола Петрів

Социальные комментарии Cackle
Copyright@2015 by Djerela. All Rights Reserved. RSS