Чим загрожує екологічна катастрофа в Стебнику

24.11.2017 Регіон Розмір шрифту: [+] [-]
Чим загрожує екологічна катастрофа в Стебнику

Над колишніми соляними шахтами, які нині не діють, провалилося земне склепіння над порожнечею. 2004 року було розроблено проект консервації копалень, але його так і не було реалізовано.

Чи встигнуть врятувати Стебник?

На початку жовтня цього року в зоні розробок підприємства "Полімінерал" (Стебник, Львівська область) над старою карстовою порожниною обвалилося склепіння. Локація обвалу в діаметрі склала 300 метрів, глибина - до 50 метрів.

На щастя, ніхто не постраждав, проте радіти зарано. Під землею порожнина площею понад гектар, а поверхнею у 400 метрах від кратера стоять перші хати, у 500 – траса Трускавець-Дрогобич. 

Будь-які катастрофи – це завжди наслідок помилкових дій конкретних людей. Екокатастрофа на Стебницькому родовищі калійних солей не виняток. Одне з найбільших і потужних об’єктів надрокористування розробляється з 1947 року минулого століття.

За більше як півстоліття родовище зазнало як різкого розквіту, так і різкого занепаду. 

Перша екологічна катастрофа пов’язана зі Стебником була 1983 року. Тоді відбувся прорив ґрунтової дамби і унаслідок недосконалості запроваджених радянською владою технологій, 5 млн тонн соляних відходів забруднили всю навколишню територію.

Тоді це завдало шкоди флорі й фауні усього району, річкам Солониці, Тисьмениці,  Дністру й Чорному морю.

Після роботи багатьох державних комісій врешті-решт у 1988 році було ухвалене рішення про закриття хімічної збагачувальної фабрики Стебницького калійного заводу.

Таким чином, хоча й опосередковано, але радянська влада визнала свою некомпетентність у надрокористуванні.

Але закрити родовище, не означає вирішити проблему можливих проваль. Правильно б було вжити певних заходів - розробити проект, який дозволив би залити пустоти, бетонувати тощо.

Проте в СРСР не було такого поняття як культура надрокористування. Тому наразі в зоні підвищеного ризику перебувають всі мешканці Стебника, навколишніх сіл та містечок, а це - майже 130 тис. людей.

Угода держави та надрокористувача – фікція!

Почнемо спочатку. Раніше всі небезпечні об’єкти надрокористування перебували в державній власності. З 1992 року після прийняття закону "Про приватизацію державного майна" почалась перша хвиля приватизації, поступово всі ці об’єкти отримали приватного власника.

Звісно, що, продаючи право на користування надрами, держава ставила певні вимоги до інвестора, уклавши із ним угоду. Серед обов’язків компанії – убезпечення територій видобутку від негативних екологічних наслідків.

В іншому випадку, держава мала б анулювати спеціальний дозвіл на користування надрами та проконтролювати аби надрокористувач ліквідував негативні наслідки від своєї діяльності. А в окремих випадках відшкодував заподіяну шкоду.

Однак, часто новий інвестор не дотримується того, що обіцяв, а екологічні проблеми стають невирішеним тягарем місцевої громади. Забігаючи наперед зазначу, що наразі у Західній Україні чотири небезпечних об’єкти надрокористування.

Чому ми маємо катастрофу у Стебнику?

1. Держава не формує паралельних процесів, які б унеможливили негативні наслідки. Тобто, відсутній належний моніторинг і контроль за потенційно небезпечними об’єктами.

2. Питання рекультивації та переробки промислових відвалів на першому місці з кінця в переліку пріоритетних.

3. Надрокористувач тільки на папері несе відповідальність за свої дії, якими провокуються жахливі екологічні наслідки. А кінцевими "споживачами" катастроф стають люди, які проживають на цій території.

Будь-який надрокористувач сприймає надра, як можливість інвестицій та відповідно отримання прибутку. Це зрозуміло й частково правильно.

Однак, рідко хто з них планує свою діяльність після закінчення видобутку. Тобто, питанням майбутньої рекультивації чи консервації об’єкту не переймається.

Тому, на жаль, ми маємо Стебницьку катастрофу, 160 тисяч промислових відвалів на території України, багато інших екологічних проблем і низький рівень ВВП.

Хто відповідатиме за катастрофу на Стебницькому родовищі?

Фундамент катастрофи на Стебницькому родовищі був закладений ще за радянських часів, коли бездумно видобували калійну сіль, не замислюючись над майбутніми наслідками. Тільки в 70-х роках стало зрозумілим, що культура надрокористування – це не пустий звук.

І що із сотнями кілометрів пустот під землею треба щось робити. Але після його закриття, питання ліквідації наслідків зависло в повітрі. 

До нього повернулись за часів вже незалежної України. В жовтні 2013 року Фонд Державного майна продає державний пакет акцій ПАТ "Стебницьке гірничо-хімічне підприємство "Полімінерал" ПАТ "Компанія Райз" (м. Київ). 

Наразі це той власник спецдозволу, який підписав угоду з державою і має виконувати свою частку зобов’язань. Окрім сплати ренти і дотримання програми робіт, він має забезпечити раціональне використання надр.

Зокрема, йдеться про оперативне заповнення пустот, які з’явилися внаслідок видобування калійних солей шахтним способом. 

Щоб не повторити трагедію Грибовицького сміттєзвалища, де про проблему навіть чути не хотіли поки не загинули люди, потрібно виводити питання вирішення екологічних катастроф на національний рівень.

Не повинна місцева громада самостійно вирішувати проблеми, яка сягає державних масштабів і часто є наслідком бездіяльності окремих чиновників.

І в той момент, коли місцева влада спільно з профільними спеціалістами намагаються самотужки вирішити проблему, Мінприроди мовчить.

До останнього мовчав і Кабінет міністрів. Але 10 листопада прем’єр-міністр заявив про намір створення Урядової комісії для вивчення питання щодо ліквідації надзвичайної ситуації, яка склалася неподалік Стебника внаслідок утворення проваль.

Що робити?

Задля того, щоб убезпечити кожного з нас від нерозумного використання надр і жахливих екологічних проблем, потрібно змінити підхід до надрокористування й скоригувати принцип відносин між державою та інвестором.

Має бути план від "а" до "я" та індивідуальний підхід до кожного об’єкту надрокористування, інвестора та його проекту розробки чи видобування. Іншими словами, держава пропонує однотипні правила гри для видобування як для нафти та газу, так і піску.

Державі потрібно переглянути права та обов’язки для кожної із сторін та рівень відповідальності в залежності від виду користування надрами та корисної копалини.

Такі дії з боку держави зможуть зберегти природній та економічний потенціал регіонів, а також допоможуть зупинити невідворотній процес самознищення.

Екокатастрофа – це не просто словосполучення. Це забруднення повітря, яким ми дихаємо, води яку ми п’ємо, та землі, яка нам дає продукти для життя.

Не варто забувати, що окрім екологічної катастрофи, яка безпосередньо загрожує життю та здоров’ю мешканців міста Стебник, є ще три небезпечних об’єкти в Західній Україні. Вони знаходяться в Новояворівську, Новому Роздолі та Калуші.

В останньому є величезний об’єкт, який не менш небезпечний, ніж Стебник – Домбровський кар’єр з видобутку калійних солей.

Його площа займає 640 000 квадратних метрів. Для розуміння масштабів уявіть, що територія Домбровського кар’єру дорівнює трикратній площі міста Львів.

Затоплення цього кар’єру й хвостосховищ розсолами може спричинити екологічну катастрофу європейського масштабу.

З вищезазначеного видно, що алгоритм конкретних антикризових дій існує. Головне, щоб діяльність Урядової комісії не обмежилась перевіркою тільки Стебницького родовища, а й стала потужним стартом у вирішенні загальнонаціональних екологічних проблем.

23 листопада вівдбудеться робоча поїздка першого віце-прем'єр міністра України Степана Кубіва до Львівської області. 

У межах поїздки він головуватиме на комісії з питань техногенно-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій та здійснить виїзд для обстеження провалля на території ПАТ "Стебницького гірничо-хімічного підприємства "Полімінерал"

Ірина СУПРУН, 

Голова правління ГО "Наука, Розвідка, Видобування": 

https://biz.censor.net.ua/m3036400


Социальные комментарии Cackle