Як переможно програти Україну: рецепти історії для сучасних героїв

16.03.2017 Розмір шрифту: [+] [-]
Як переможно програти Україну: рецепти історії для сучасних героїв

У нас завжди було багато героїв.

Не вистачало розумних.

У нас завжди було достатньо мужності, завзяття і самопожертви.

Не вистачало перемог.

Хоча чому ж не вистачало?

А пам'ятаєте, як гетьман Виговський замочив зрадника Сомка і Пушкаря з їх прихвостнями?

Як потім гетьман Тетеря відновив справедливість і переміг спочатку зрадника Виговського, а потім опозиціонерів - Сербина та Павловича.

Як пізніше героїчні козаки Івана Сірка та Брацлавського полковника Василя Дрозда-Дрозденка покарали зрадника Тетерю.

А потім гетьман Петро Дорошенко переміг і розстріляв розбійника Дрозденка.

Тоді ж Дорошенку, внаслідок блискучої спецоперації, вдалося ліквідувати ворога українського народу Івана Брюховецького. Ох і порадів народ... на правому березі Дніпра.

Ледь не забув: Брюховецький перед цим у завзятій героїчній боротьбі знищив ще двох зрадників: Якима Сомка та Василя Золотаренка, звісно, з їхніми ватагами.

Разом з Дорошенком агента Москви Брюховецького перемагав агент Москви - Дем'ян Многогрішний. За цю зраду Многогрішного переміг гетьман Самойлович з побратимами і віддав москалям.

Потім Самойлович з Сірком і москалями перемогли зрадника Дорошенка. І знову людям радість. Цього разу - на правому березі.

Ще трохи згодом до влади прийшов агент Кремля Мазепа і одразу ж переміг зрадника України Семена Палія, який, в свою чергу, хотів перемогти підлого Мазепу, але у нього не вийшло.

В нудні для народу часи, коли не було жодної героїчної борні між злочинною владою та опозицією, гетьман мав час подумати. Майже 50 років до цього думати не було коли, адже кожен з героїв був людиною дії. Бо людина дії - це практично завжди авторитет і популярність. Не те що, буває, сидять - думають, соплі жують... нудота.

Висновок своїх роздумів Мазепа дав народу:

- Москалі - наш головний ворог, який знищує права та автономію України, - резюмував він.

- Та почекай з тими москалями, спочатку треба знищити внутрішнього ворога, - розважливо відповіли героїчні козаки.

Після цього українські патріоти на чолі зі зрадником - Іваном Скоропадським перемогли московського агента і олігарха Мазепу.

Гідним, не побоюся - феєричним символом цих перемог стало вогнище над спаленою гетьманською столицею - Батурином у супроводі оркестру із зойків порубаних шаблями і затоптаних кіньми жінок та дітей.

У цих непримиренних переможних битвах зрадників зі зрадниками тріщати чуби і летіли голови тисяч козаків і посполитих.

Зрештою, дещо притомившись від блискучої низки перемог, українці узяли на пару сот років перепочинок. Під пильним батьківським оком і братерською любов'ю Петрів-Павлів, Єкатєрін, Алєксандрів та Ніколаїв.

Та ось настало героїчне ХХ століття. Шанс здобути незалежність у 1917 приніс нові перемоги. А як же? Справжня незалежність і без крові? Куди це годиться?

Спочатку (для розминки), навесні, герой війни Микола Міхновський з добровольчим полком Полуботківців навішали люлєй тодішнім поліцейським у Києві. Звісно ж, абсолютно справедливо, як зрадникам народу і слугам злочинного режиму... Чи то обідили мєнти їх чимось... Коротше - пів Києва раділо цій перемозі.

Потім Винниченко з полком Богдана Хмельницького переміг і скрутив Полуботківців. Знову людям радість, знову пів-Києва святкує.

Уявляєте, яке кіно було? Жаль, мобілок з камерами і Фейсбуку тоді ще не вигадали.

Потім Павло Скоропадський з німцями перемогли недолугу і ялову Центральну Раду.

Потім Директорія, на чолі з Винниченком і Петлюрою, технічно перемогла і вигнала скотиняк зрадника Скоропадського.

Потім Петлюра переміг м'якотілого ліберала і зрадника Винниченка.

Потім хлопці зрадника Петлюри періодично перемагали побратимів зрадника Махна і навпаки.

Звісно, немає ліку звитяжними перемогам українських польових командирів - ватажків повстанських загонів над іншими, менш ідейними і не такими патріотичними українськими польовими командирами - ватажками повстанських загонів.

Потім знову 70 років перепочинку. Відпочивали хто де. Хто на цвинтарі, хто у Варшавах - Берлінах - Парижах - Нью Йорках, хто у в'язниці з назвою СССР.

Сказати, що відпочивали зовсім без перемог буде нечесно. Чого варта лише талановита перемога ОУН(Б) над ОУН(М)!!! Як красиво молодь "взула" тих старперів, а?!

Наші покоління теж не зганьбилися перед світлою пам'яттю предків. Аякже, не можемо ж ми отак, без перемог, залишити черговий шанс на успіх України.

Спочатку перемогли "зрадника" Кравчука, потім "агента" Кучму. А згадати цілу низку взаємних перемог між Ющенком та Тимошенко... А зараз!!!

Так це ми ще князів не згадували...

А москалі? Які москалі, не бачиш, тут без них боротьби з головою!..

А ви кажете, перемог немає. Та у нас від перемог тісно!

П.С.

Ми інколи вигравали реальні бої з зовнішнім ворогом: були у нас і Жовті Води, і Корсунь, і Конотоп, і Революція Гідності, і Слов'янськ та Маріуполь. Але програвали битви і війни, програвали на десятки і сотні років майбутнє України.

Шанс для країни, здобутий під час Революції Гідності, вивів на арену сотні нових героїв. У кожного є вибір: зміцнювати країну у боротьбі з агресором, чи шукати ворогів всередині.

Другий шлях - легший. Вторований, ним сотні раз ходили "прадіди великі", здобуваючи більші чи менші перемоги у непримиренній боротьбі між собою, між українцями.

Важче йти першим шляхом. Не так весело, бо інколи, між тим, як говорити і діяти на життєвій сцені, треба думати. І до поту тренуватися у військовому геополітичному спортзалі. Без камер і мікрофонів, інколи без лайків у ФБ. А це ж так нудно.

П.П.С. Якщо кому бром потрібен, я знаю аптеку...

Джерело новини: http://censor.net.ua/


Социальные комментарии Cackle