АТМОСФЕРА ДЕРИБАНУ НЕ ДАЄ ЛІКАРЮ ЛІКУВАТИ, А ДЕРЖАВНОМУ ЧИНОВНИКУ УПРАВЛЯТИ

23.03.2017 Розмір шрифту: [+] [-]
АТМОСФЕРА ДЕРИБАНУ НЕ ДАЄ ЛІКАРЮ ЛІКУВАТИ, А ДЕРЖАВНОМУ ЧИНОВНИКУ УПРАВЛЯТИ

Той соціальний лад, який ми називаємо корупційним і сприймаємо як ненормальність, є насправді цілком нормальним, щоправда, для інших епох.
Багато що в нашому житті вважається ненормальним із того, що мільйони років практикували гомо сапієнси.

Наприклад, бандитизм. Ну і так далі...

Але повернімося до корупції.

Відсутність рівності, вільної конкуренції і закону, єдиного для всіх, є атрибутом тієї форми суспільства, що панувала впродовж тисячоліть. Вебер пов'язує її з патримоніальним урядуванням, Норт називає "природною державою", а проблема полягає в тому, що відмова від цієї форми сталася зовсім недавно, в процесі суспільної інновації, відомої як модернізація.

Модернізація і західного, і радянського, і китайського зразка рубає патрімоніальні зв'язки і запроваджує т.зв. порядок (той, який, згідно з обіцянками, "Бандера наведе", але насправді "навів" Сталін, Гітлер, Рузвельт і Мао - кожен своїми методами).

Зазвичай успішна модернізація має цілу низку передумов. Найголовніші серед них - значний демографіний ресурс (переважання молоді в соціальній структурі) і потужна мобілізація засобами ідеології і пропаганди (в капіталістичних системах її роль виконує реклама і культ споживання). Величезні маси людей залишають традиційні соціальні ролі і старі соціальні зв'язки та вирушають у "космос" нових відносин і можливостей.

Для когось ця мотивація позитивна - власна справа, багатство, соціальний статус, комунізм, свобода, велич власної держави, сила партії, світове панування. Для інших є негативні спонуки - необхідність заробити шматок хліба на фабриці, гетто, теплушки і ГУЛАГ.

Отже, демографія плюс ідея (як замінник - насильство), а ще плюс капіталовкладення і технології. Так творилися модерні суспільства, в яких запанував раціональний порядок і була подолана система приватних відносин, відомих нам як корупція.

На рубежі сторіч багато говорили про "навздогінну модернізацію". Наводилися приклади країн Центральної Європи, "тихоокеанських тигрів". Зараз модно згадувати Сінгапур. Але їхні модернізаційні проекти відбувалися так само в умовах відносного демографічного благополуччя, ціннісного та світоглядного консенсусу, а відповідні економіки формувалися як продовження розвинутих економік Заходу, залучаючи відповідні інвестиційні ресурси і технології.

В Україні сьогодні насправді немає жодних передумов для суспільної модернізації. У нас одна з найбільш стрімких депопуляцій, наше суспільство хворе перманентними світоглядними конфліктами, песимізмом і тотальною недовірою, вільні кредитні та інвестиційні ресурси якраз на нас закінчилися, ну а технології... Відомо, де ми знаходимося.

Цей стан нашої країни добре відомий і нашим зовнішнім партнерам, і нашій т.зв. еліті. Єдине, що за цих умов доречно робити, це - утилізація залишків модерну і підготовка будівельного майданчика для нової суспільної формації. Зачистка, так би мовити, території.

Тому наша еліта зайнята переважно мародерством, виживанням власних клієнтел і розміткою території під майбутні прибуткові об'єкти. Вони бояться, що зовнішній інвестор (західний, російський чи китайський) залишить їх тут ні з чим, тому не допускають його всіма силами, тримаючи в заручниках соціум.

Модернізація - це потужний викид соціальної енергії. Це не лише витрачання ресурсів залізної руди, вугілля, нафти, не лише напруга мільйонів молодих здорових організмів та інтенсивна праця інтелектів, але й спалені мрії, цінності, ілюзії, віра, любов. Модерн усе це видобуває із надр традиційного суспільства і залишає по собі попелище.

Нашого заряду вистачає на пару місяців стояння на Майдані, але за рік-два ми повністю вигораємо і повертаємося до стану ще більшої ентропії.
Тому зі своєю корупцією ми просто повертаємося на "батьківське подвір'я" нашої архаїки і будемо тут зимувати, чекаючи на післямодерний соціально-економічний і культурно-інтелектуальний уклад, який дасть українцям новий шанс.
А поки що треба визнати правду, і, як казав учитель людства, вона звільнить нас.

Будівництво якогось нового українського модерну в нашому нинішньому стані (моральному, ментальному і матеріальному) неможливе. Повернення в модерн для нас - це тільки повернення в СРСР.

Зростання цін на вуглеводні дозволило Путіну зробити такий перфоманс для росіян, але на нас нафтодоларів не вистачило, тому українцям у цій виставі була відведена роль "ужасних бендеровцев".

Цікаво, що й повернення у домодерну архаїку є досить неповним та ілюзорним. Коли я кажу знайомим націоналістам, що вони - імітатори, то вони, мабуть, ображаються. Але я наводжу аргументи.

По-перше, етнічний націоналізм, в якому дехто знаходить прихисток від суперечливої дійсності, спирається на стихійну і безумовну етнічну солідарність, яка є у курдів, пуштунів та інших домодерних спільнот. В українців етнічна солідарність відсутня: українець не довіряє іншому українцю тільки тому, що він українець. Ці шари традиційної моралі і культури були спалені в топках модерну, їх знищили революції, партійні квитки, доноси, розкуркулення, дачі, автомобілі й телевізор.

По-друге, ідеологія, символіка й риторика сьогоднішніх націоналістів взята з реалій 70-річної давнини. Тоді вона була живою, тому що відповідала цивілізаційному контексту і реальному стану української спільноти. А зараз вона є частиною уявного світу невеликої групи людей, у яких немає жодного шансу (а можливо, й наміру) спроектувати її на дійсність. Можна лише зіграти роль в російській виставі "победа над фашизмом".

Поверенення до пройдених щаблів відбувається завжди, коли руйнуються вищі (складніші) рівні організації - особистості чи спільноти, не важливо.
Але це повернення має свої особливості, сформульовані у влучній українській приказці - не буде баба дівкою.

Від модерну в Україні залишилися самі руїни, але, як казав Паніковський, "они золотые".
Індустрія, державний апарат, соціальні інститути, артефакти, усе, що складало цілісний "народно-господарський комплекс", раптом стало величезним смітником, на який у пошуках поживи вийшли мільйони так само "бесхозних" рабів колишньої імперії.

Колективний власник майна, суб'єкт радянської модернізації і суверен радянської держави розчинився в ентропії, і значна кількість нічийного барахла перетворила країну за залізним занавісом на найбільшу в світі територію тотального мародерства.

Серед рештків можна було знайти досить пристойні "вєщі" - який -небудь трубопрокатний завод, чи пароплав, чи партію кишенькових ліхтариків. Вони дістались найспритнішим і найбільш агресивним. Ці майже справні речі пару десятків років ще служили новим господарям разом із майже дармовою робочою силою, що так само залишилася у спадок від СРСР. Найрозумніші одразу переводили прибуток у валюту і виводили за кордон. У когось крутилась голова від халяви, вони купували мерседеси, дуріли по кабаках і лягли в могили біля спонсорованих ними монастирів. А хтось мусив задовольнитися жебрацькою пенсією чи каналізаційним люком.

Проблема в тому, що поки утилізація рештків модерну не закінчена, нічого нового на цій землі не виросте.
Якщо можна вкрасти, ніхто не буде заробляти. В умовах вільної конкуренції той, хто приходить і відбирає, буде завжди "успішнішим", ніж той, хто творить і вдосконалює.

Це стосується не лише матеріальних рештків модерну, але й інтелектуальних, культурних, а також соціальних статусів та ідентичностей. Хтось приміряв піджак секретаря парткому, хтось сів на професорській кафедрі, хтось уявив себе місцевим алькапоне. До вітчизняного смітника додалися ще гори іноземного секондхенду. І усе це сто разів уже перепродувалося і перешивалося.

Те саме у сфері суспільної свідомості й публічної політики. Ніхто не буде творити нових смислів, поки можна смикнути електорат за ниточки старих ідеологічних штампів, спекульнути чиєюсь мрією і наступити на рубець старої модернізаційної травми.

Найбільша проблема в тому, що на цій території мародерства усе несправжнє, і всі не на своєму місці. Атмосфера дерибану не дає лікарю лікувати, полісмену охороняти, професору просвіщати, програмісту програмувати, державному чиновнику управляти. Кожен шукає дармові коврижки, сідає "на потоки" і втрачає свій життєвий шанс бути майстром своєї справи. Або змушений це робити на іншій території.
І добровільно ніхто не зупиниться. Це психоз, це залежність. Тільки гамівні сорочки, або повна утилізація - себто чистий аркуш.

P.S. Для того, щоб зберегти свій шанс, еліту мародерів треба терміново відлучити від управління державою, національні ресурси взяти під контроль і будувати ефективну державу.

Максим Розумний

Социальные комментарии Cackle
Copyright@2015 by Djerela. All Rights Reserved. RESS